Між пишним та помпезним Віднем й вишуканим інтелігентним Львовом історія провела багато стежок. Блукаючи ними кожного разу знаходитимеш спільні риси. Сьогодні потішимо смакові рецептори, бо мова йтиме про каву — напій без якого не можна уявити ані променад у Відні, ані прогулянку Львовом.

І нехай вас не бентежить доволі пізній час. Як кавоман з великим стажем, можу сказати, що нічна чашечка кави не всіх і не завжди бадьорить. Я після неї бачу найсолодші сни. В будь-якому випадку ви можете посмакувати  цим напоєм завтра вранці, адже помандрувати подумки туди, де кава є міською легендою та традицією, можна у будь-який час.

Отже, кілька слів про становлення кавової культури в Австрії та у нас, в Україні. Багато україномовних джерел стверджують, що й Відень, й Львів з кавою познайомились завдяки українському козаку, який був родом зі Львівщини, Юрію Францу Кульчицькому.

З 2011 року культура споживання кави у Відні увійшла до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Тепер на сайті цієї організації знаходиться невеличкий екскурс в історію появи кави в цій країні. І в ньому інформація в деталях розходиться з українською версією. Тож я продовжую кавову історію Відня, опираючись на австрійські джерела.

Попри те, що культура віденських кав'ярень відома в усьому світі, Відень був не першим містом в історії, де в закладах почали подавати цей напій. Перша кав'ярня в Європі була заснована у Венеції в 1647 році. Перша кав'ярня в Англії (здавалося б, де Англія з їхнім чаєм і де кав'ярні) була відкрита у 1650 році. А у Відні перша кав'ярня відкрилася лише в 1683 році. Її заснував вірменський шпигун Деодато,  він служив при віденському імператорському дворі й був людиною, сповненою таємниць. Деодато привіз знання про незнайомі зерна та мистецтво приготування кави зі своєї батьківщини.

За легендою Георг Франц Кульчицький першим отримав ліцензію на подачу кави в місті. Його заклад відчинив двері лише у 1985 році. Про те, чому він забарився з відкриття самої кав'ярні, ми вже навряд дізнаємось. Та слави кавових королів вистачило на них обох —  віденці шанують пам'ять Деодато та Кульчицького та називають на їхню честь  парки, вулиці. Пану Кульчицькому навіть встановили пам'ятник.

Кав'ярні на той час були з великими, світлими залами. Віденці, які здебільшого жили в крихітних багатолюдних квартирах, вважали елегантні кав’ярні своїми «розширеними вітальнями» або другим домом, де вони могли зустрічатися з друзями. До мармурових столиків кав'ярень примикали вигнуті стільці з оксамитовими сидіннями, зі стелі спускалися кришталеві люстри.  До кожної чашки кави офіціанти подавали склянку води. Насолодившись гарячим напоєм та ознайомившись з останніми новинами у безплатних газетах, відвідувачі могли продовжити спілкування за картковим чи більярдним столом. Так, це було суто чоловіче місце, жінок у кав'ярні не пускали аж до 1856 року.

Був період, коли у віденських кав'ярнях зник аромат свіжозвареної кави, натомість тут можна було ситно пообідати та навіть хильнути келих вина. Це тому що між 1803 і 1813 роками континентальна блокада торгівлі з Англією, здійснена Наполеоном, призвела до підвищення мита на кавові зерна. Аби не збанкрутіти, кав'ярні розширили своє меню. Після закінчення ембарго кава повернулась у заклади Відня.

Після другої світової війни кав'ярні Відня знову опинились під загрозою, цього разу в них з'явився могутній конкурент — італійські еспрессо-бари. А традиційні газети тепер нікому не були потрібні — в кожній домівці стояв телевізор. До 1980-х років багато закладів закрилися. Та недарма віденські кав'ярні  характеризується особливою атмосферою. Це місце, «де витрачається час, але на рахунку вказана тільки кава», воно не могло канути в забуття, бо вже стало особливим соціальним простором, другою домівкою для віденців. Роки майже не вплинули на віденські кав’ярні. Вони зберігли чарівну атмосферу місця, загубленого у часі. Сюди, як і раніше, приходять насолодитись смачним напоєм та повнотою життя.

А як же наш рідненький Львів? Кажуть, що на території сучасної України перша кав’ярня виникла у Кам’янці-Подільському (1670-ті роки). Панували там турки й клієнтами також були турки. А от до Львова кава прийшла з Австрійської імперії і в 19 столітті в цьому місті починається справжній «кавовий бум».  Український центр кавової культури також не оминула плутанина з датами. За легендою першою кав’ярнею в місті була «Віденська», що на проспекті Свободи. Дату заснування можна побачити над входом у заклад – 1829 рік.

Та останні історичні дослідження поставили під сумнів ці дані. Бо в книзі Йозефа Рорера (чеського вченого, професора статистики й політичних наук при юридичному факультеті Львівського університету) «Спостереження під час подорожі від турецького кордону через Буковину, Східну і Західну Галичину, Сілезію та Моравію до Відня»  міститься більш рання згадка про кавовий заклад Львова. На сторінках своєї книги  28 грудня 1802 року Йозеф описав кав’ярню Якуба Леваковського. Тобто можна стверджувати, що заснована ця кав’ярня була ще раніше за візит Рорера й тим паче задовго до відкриття «Віденської». Працював заклад Леваковського на першому поверсі кам’яниці № 23 на площі Ринок. У 2013 у Львові за тією ж адресою відкрили нову кав'ярню, що носить прізвище Якуба. В ній відроджували атмосферу старої кав’ярні та тогочасні рецепти. На жаль, я не знала про неї, коли була у Львові цього літа. Так обов’язково подивилась би, чи витримав заклад випробування часом та війною. Можливо, мешканці Львова підкажуть у  коментарях? 

У стародавньому Львові прийнято було пити переважно білу каву з молоком і з цукром. Такі смаки були притаманні й першим кав’ярням Відня. Бо гіркий напій спочатку не дуже смакував австрійцям, тому Георг Кульчицький вирішив подавати каву з медом, молоком, цукром. Тільки у Львові можна було поласувати справжнім шедевром — триповерховою кавою, яку дуже любив Іван Франко. Нижнім шаром була кава, другим — вершки, а третім – домашня, легка як пух, солодка випічка. 

Що до інтер’єру, то львівські кав’ярні у всьому наслідували віденські заклади. Ті самі мармурові столики та стільці з вигнутими спинками. І так само тривалий час насолоджуватися кавою під час неспішної світської бесіди в затишній залі кав’ярні дозволялось лише чоловікам.  Жінкам цей простір підкорився напередодні Другої світової війни. Та це не було проблемою, бо каву з самого початку також подавали в цукернях, а це вже були жіночі «місця сили».  Так, без преси та серйозних балачок, проте з найсмачнішими пляцками.

Провівши влітку три дні у Львові, я також знайшла свої улюблені кавові місця. За такий короткий час дуже хотілося якомога сильніше запам’ятати чарівний дух старовинного міста, тож я перетворювалась на істоту з великими вухами та очами, що поглинала звуки та картинки красеня Львова. Ми з подружками сідали за столик у «Вірменці» й розчинялись в атмосфері історичного центру. Це не найпопулярніше місце серед туристів (що є плюс), але одне з улюблених місць для зустрічей й відпочинку у місцевих. Мені здається, саме тут відчувається той справжній, непоказний Львів. До того ж кав’ярня має дуже цікаву історію — пам’ятаю як на кілька хвилин зависла біля фотогалереї, що всередині.

А в ранці, коли тільки прокинувся, але сон ще не встиг злетіти з повік і ти хочеш розтягнути цей час для себе, насолоджуючись тишею вулиць, приємно смакувати білу каву, що так смачно пахне вершками та ваніллю, у кав’ярні на Тиктора, 4. 

Моя розповідь добігла кінця, для гарного закінчення трудового дня мені залишилось зробити горнятко теплого капучино і почитати перед сном про ваші улюблені кав’ярні. 

Наталія Орінго