У продовження теми - нарис від Анастасії про те, чому українське бароко Лівобережжя має так багато назв і особливостей. Врата - Царські, часи - гетьманські, церкви - українські.

Примхливий бароковий стиль, здавалося б, набагато витонченіший за традиції староукраїнської культури. Саме XVII-XVIII століття були розквітом бароковості і, авжеж, цей стиль набув певних змін, поки дістався українських терен і уславився тут під назвою “мазепинського бароко”. На західноукраїнських землях, зокрема у Львові, будуються більш класичнобарокові споруди у типовій європейській забудові. А от північний схід — Київ, Чернігів — якраз набувають свого міського вигляду. Католицьке іноземне бароко асоціюється тут з гнітом, втратою земель у війні з Річчю Посполитою і поразками хмельниччини. Тому воно змінюється відповідно до української естетики. Саме в цей час з’являються майстри української школи — архітектори Іван Григорович-Барський, Степан Ковнір. Тому найвиразніше новий стиль відобразився саме у камінні, майже не торкнувшись моди, але помітно лишився ще й у живопису й літературі.

Українське бароко називають козацьким, адже саме козацтво було носієм нової культури і нового капіталу. Чимало було споруджено церков і намальовано картин на замовлення заможних козаків. Автономна Гетьманщина і пов’язана з нею Слобожанщина були полем для новітніх експериментів. Хрещаті дерев’яні храми переодяглися в камінь, а цей грубий камінь прикрасили природні мотиви — ліпнина, малюнки, ікони. Вперше це сталося в Ніжині, столиці одного з полків, а згодом — на Прилуччині. Звідтам козацьке бароко розповсюдилося по Україні.

Іллінська церква в Суботові, споруджена коштом Хмельницького

А що ж Іван Мазепа? Голова Лівобережної, а після Наддніпрянської України, авжеж, подарував своє ім’я історії мистецтва. Але не просто за те, що роки правління співпадали з роками розвитку стиля. Саме Мазепа був фундатором низки тогочасних будівництв кам’яних церков (або реновації дерев’яних на кам’яні). Це ремонт Софійського собору, реставрація Михайлівського золотоверхого монастиря, Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. У своїй столиці Батурині він звів ансамбль церков, що згодом було знищено Меншиковим. 

Для Мазепи було важливо, щоб монастирі були не лише гарними, а й здатними до захисту. Саме при ньому Києво-Печерська лавра обросла стінами. Профінансував він і приміщення Київської академії та Чернігівського колегіуму, приділяючи увагу освітянським проєктам.

Києво-Печерська лавра

Чернігівський колегіум

Під час відновлення Борисоглібського собору у Чернігові Іван Мазепа замовив срібні царські врата у німецьких ювелірів. Лише виготовлення, бо ескіз належав невідомому чернігівському майстру. І до речі, саме іконостаси й інше живописне оздоблення церков становлять надбання мазепинського бароко світової важливості. Вишукане бароко стало відображенням широкої козацької душі, матеріальним відбитком прагнення віддячити Богу чи домовитися з ним як з вищим Гетьманом. Там, де сотник чи старшина не міг висловитися гарними словами, він промовляв до Господа мистецькою жертвою. Українське бароко в архітектурному та живописному значенні можна назвати набагато більш релігійним, ніж будь-який інший стиль.

Театралізованість бароко, його пишність і несхожість на те, що зазвичай бачить солдат, і піднесла його до рівня улюбленого стилю. Від західноєвропейського прародича воно відрізняється глибоко національним переосмисленням, візайнтійським минулим Київської Русі. Це проявляється перш за все у спрощеності форм та орнаментів. Дуже хочеться дозволити собі авторське означення “синдром вишиванки”: майстерність спрощувати до зрозумілого, не примітивізуючи, викристалізувалася в нашій культурі якраз завдяки любові до прикладних мистецств.

Покровський собор у Харкові

Іконостас Великосорочинської Спасо-Преображенської церкви

Де ікони — там і портрети. На гравюрах і малюнках, на картинах і навіть на тих же іконах (!) ми бачимо обличчя провідників козацтва. Франциск Смуглевич зобразив Петра Конашевича-Сагайдачного на картині «Смерть Яна Ходкевича в Хотині 1621 р.» посередині, у яскраво-червоному вбранні. А лубенського полковника Леонтія Свічку помістили не просто на живопис — на зображення розп’яття Христа.

Франциск Смуглевич «Смерть Яна Ходкевича в Хотині 1621 р.»

Розп’яття. Ікона з Пирятина з портретом лубенського полковника Леонтія Свічки

І наостанок, додам дуже цікаву деталь. Козацьке бароко під гетьманським іменем стало настільки розповсюдженим, що присутнє було не лише в Україні. У зв’язку з Петрівськими реформами на керівних церковних посадах опинилося чимало уроджених українців. Їхні зв’язки з батьківщиною були міцними, а смак — визначеним. Мазепинським будівництвом була «пожалувана» Курська область, а найкращі зразки знаходяться в Тюмені та Старочеркаській. Навіть у Москві, у садибі з прекрасною назвою Узкоє стоїть Казанська церква з неймовірно виразними рисами мазепинського бароко. Щоправда, узкіє жителі воліють називати його «наришкінським». «Собор уникален для русской архитектуры», пише про нього Вікіпедія. Не дивно, бо русскім він не є.

Ще один аргумент до руйнації міфу про старших і молодших братів? Оскільки він залишився лише в російській свідомості, а вона, як відомо, потьомки, не вступатимемо в суперечку. Адже відповідь тут давно очевидна.

Анастасія Орінго