Гарну історію можна прочитати в книжці, насолоджуючись мовою і даючи волю уяві; можна побачити у фільмі, віч-на-віч зіштовхнувшись із персонажами, їхніми почуттями і діями. А в сучасному світі в гарну історію можна ще й пограти.

Комп'ютерні ігри існують давно, розвиваються бурхливо, і вже багато років як їх уже не назвеш «просто розвагою». Формат гри на наших очах стає формою мистецтва - як книга чи фільм. Мабуть, деякі історії, розказані в іграх, навіть сильніші за книжки та фільми: все-таки читач і глядач перебувають ніби осторонь і спостерігають за переживаннями героїв. Гравець же потрапляє всередину історії і переживає її разом із героєм. 

Гра Pentiment, яка могла б бути історичним романом про Священну Римську імперію та Реформацію, - яскравий приклад такого переживання. Це саме той випадок, коли «гра краща»: усунувши гравця від прямої участі і зробивши його читачем, історія втратила б у виразності. З іншого боку, за виконанням ця гра чимось нагадує книгу і навіть намальована як книга - точніше, як середньовічний рукопис. Про що ж вона? Про становлення художника, про суть мистецтва, про те, як небезпечно сприймати власне життя з позиції відстороненого читача; про Реформацію, революцію в умах, історію Баварії, мистецтво створення книг? Правильно, про все, і навіть трохи більше. 

На фото: підвіси "Магічний квадрат". Вони, "Меланхолія", Альбрехт Дюрер та гра Pentiment пов'язані...

...Історія починається з того, що навесні 1518 року в маленьке місто в гірській Баварії прибуває молодий художник із Нюрнберга. Він оселяється в абатстві неподалік; в абатстві є скрипторій, на ті часи - вже величезна рідкість. У скрипторії наш герой на ім'я Андреас Малер планує створити «шедевр» у середньовічному розумінні цього терміна. «Шедевр» Малера - свого роду випускна робота в гільдії художників, після завершення якої він із підмайстра стане справжнім майстром. Хоча Малер, звісно ж, у глибині душі розраховує, що його робота стане шедевром і в звичнішому нам сенсі цього слова. Приблизно в цей самий час до абатства прибуває барон, покровитель монастиря і міста, меценат і поціновувач мистецтва. Барон - розумний, освічений, з оригінальним способом мислення; як же не скористатися нагодою і не поспілкуватися з цікавою людиною!.. Але незабаром барона знаходять мертвим у стінах монастиря. У вбивстві звинувачують ченця-наставника Андреаса, і тому, щоб врятувати свого вчителя, доводиться взятися за розслідування.

Якщо вам здалося, що сюжет схожий на «Ім'я троянди», то творці гри і не приховують, що надихалися цією книгою. Причому не тільки сюжетом, а й ідеями: стосунками між історією та читачем, між оповіданням і автором, роздумами про місце мистецтва в житті... і середньовічними рукописами. Один із таких рукописів ще зіграє свою роль у розслідуванні. А поки наш герой береться за пошуки вбивці - і в цей момент одна за одною починають оголюватися болючі таємниці міста й абатства. Своє горе, злість і біль має будь-хто: і склочний пріор абатства, і неприємна стара жінка, що має славу відьми, і тиха дружина мірошника... А сам барон, чи такий він був гарний і шляхетний? А сам Андреас, чи так спокійні його життя і душа? Чи не засидівся він у підмайстрах до своїх майже тридцяти років? Чи хоче він стати майстром насправді? Що він приховує від самого себе?

Скрін з гри

Гра схожа на книгу, і це не просто порівняння. Графічно вона виконана в стилі пізніх середньовічних рукописів. Однак якщо в процесі гри придивитися до графіки уважніше, то можна помітити, що не всі персонажі виглядають однаково. Це неспроста: дія гри відбувається в епоху поширення друкарства, і ті персонажі, що народилися до неї, намальовані в стилі рукописних мініатюр, а ті, що народилися пізніше, - у стилі ілюстрацій до друкованих книг. Зміна епох, зокрема, один з її проявів - книгодрукування, відіграє в цій історії дуже важливу роль: на перший погляд, це лише тло, але насправді - ландшафт, від якого нікуди не дітися. Скрипторії змінюються друкарськими майстернями, книжок стає більше, більше людей можуть здобути знання - але чи всім це принесе щастя? Коли Гутенберг збирав свій друкарський верстат, чи не думав він про людей занадто добре?

З погляду геймплея та ігрових технік... а їх у грі практично немає. Герой просто ходить локаціями, роздивляється те, за що чіпляється уважне око художника - наприклад, незвичайний стиль побудови міського млина або рідкісну в Нюрнберзі лікувальну траву. Деякі з таких спостережень виявляються вирішально важливими, деякі - просто симпатичними ілюстраціями, сенс інших розкривається набагато пізніше. А ще Андреас розмовляє з людьми, і цей процес являє собою основу гри. Якщо Pentiment - це гра у вигляді книжки, а може, книжка у вигляді гри, то слова в ній вкрай важливі: кожне з них може змінити ставлення співрозмовника просто зараз, або за кілька років, надихнути на творчість, розчарувати, вбити, врятувати, змінити вигляд міста й абатства. А може, й ні. Вгадати неможливо.

Скрін з гри

Тому Андреас Малер має ретельно зважувати кожне слово - відгомони можуть наздогнати його через багато років. Перший страшний іспит на володіння власними словами герою доведеться пройти вже в першій частині гри; уникаючи спойлерів, можна сказати, що прочитана в книжці, ця сцена вочевидь була б менш емоційною, ніж прожита гравцем.

Сам Андреас Малер, як не важко помітити вже на початку гри, списаний з Альбрехта Дюрера - в обох не тільки співзвучні імена і схожа зовнішність, а й збігаються елементи біографії - наприклад, обидва з Нюрнберга. Образ Андреаса, за задумом авторів гри, - своєрідна данина Дюреру як першопрохідцю жанру автопортрета, а також тому, хто вперше зухвало заявив, що творець не менш цікавий, ніж творіння. Pentiment - історія творця, який розповідає про себе, фактично, пише власний портрет. Гравець, який дивиться на світ очима Андреаса, вільний вирішувати, яким саме вийде цей портрет, однак зобов'язаний пам'ятати про наслідки. Вони неодмінно відіб'ються на результаті, немов «pentimento» - так у живописі називають елементи картини, які художник написав, але потім визнав неправильними і спробував звести або зафарбувати. Зазвичай вони легко виявляються під рентгенівськими променями. (Друге значення слова «pentimento» - «каяття»).

На фото: підвіс "Магічний квадрат"

І все ж, за всієї своєї складності та багатошаровості, гра ще й приголомшливо красива. Де ще ви побачите гру, в якій персонажі переміщаються не просто локаціями, а сторінками книги? Ще й самі мають вигляд книжкових мініатюр? У вигляді книжки виконано й ігрове меню: на окремих сторінках можна знайти опис головного героя, мапу тогочасного світу і навіть історичний довідник, що пояснює реалії гри - наприклад, чим відомий Мартін Лютер і що в XVI столітті означало слово «рейхстаг». Pentiment - одна з небагатьох (якщо не єдина на даний момент) гра, у якої є бібліографія, як у наукової роботи! А ще Pentiment гарний тим, що в процесі гри можна гладити собак і кішок. Просто заради задоволення. І їх там чимало!

Скрін з гри

...Художник пише портрет із себе чи йому доводиться підлаштовуватися під портрет? Наскільки змінюється світ від того, яким чином ми розповідаємо про нього? Що таке мистецтво, що таке реальність, де між ними різниця - і чи потрібні вони одне одному взагалі? Розмірковуючи над цими питаннями, не потрібно забувати бути чесним із собою і добрим до того, хто робить добро тобі. Це найпростіший спосіб не втратити голову. А ще гладити котиків! 

Женя Орінго