ПОДОРОЖНИК

Стоїть при дорозі 
хлопчатко в сорочці рваній: 
— Я — подорожник, 
прикладайте мене до рани.

Ідуть подорожні — 
ніхто з них, ніхто з них не стане. 
— Я — подорожник, 
прикладайте мене до рани.

Враз — гальма завищали, і вовчим 
оком сорочку прошито: 
— Що тиняєшся, хлопче, 
а. чи, може, набридло жити?

І крізь сміх, мов крізь ножі, 
хлопчик блідо ворушить губами: 
— Я ж… подорожник, 
прикладайте мене до рани…

СОНЕТ ІЗ ТОРБИНКОЮ КВАСОЛІ

У дерев'яному цебрі сплять коні білі і рябі: 
біленькі — білі, а рябі — із ледве зримим фіолетом; 
такі великі всі, та в них не видко ніг, ані губів, 
бо то — сплюхи: все сон забрав — лишив лиш їхні силуети. 
Це спить квасоля — «кобили» — і тут не бачиться секрету, 
і мамина мала рука не збудить їх, бо ж не собі 
вона квасолі набере,— це ж ти просив, вона — тобі 
насипле пригірщ не одну рябеньких коней з фіолетом. 
Люби її, не забувай, ласкаво говори до мами, 
вона вслухається в твій крок — аж серце в землю б'є, слабе,— 
тож доки над травою ви, як ще трава не понад вами — 
сідлай цих коників — і мчи, бо мама змерзлими ночами 
не спить, до яблуні іде — на ній ночує, щоб тебе 
на хвильку швидше вздріть, ніж той, хто коней міряє цебрами...

ЮНА МАЙБУТНЯ ДРУЖИНА

Юна моя майбутня дружина 
має профіль з єгипетським чаром, 
плавністю переповнена, а тендітна — в квітці спочине, 
сонно-зелену млість навіває очами. 
Я її дуже люблю: почуваю себе 
наче сильнішим, сміливішим і, звичайно, погідним: 
і це не лише тому, що вона мені плете 
чорний светр, до кольчуги подібний. 
Вона безмежно жіноча — аж до муркотання, 
мову має — у вітер завиту, слова — білокрилі,— 
тому я цілком допускаю, що колись вона стане 
горлом пташки якоїсь і відлетить у вирій.

ЖИТІЄ ЧАСНИКА

Похитується в грядці, як султан 
в осінній час увінчаний чалмою, — 
міністр-індус, вчарований собою, 
бо має гарні зуби й гарний стан.

Та ця його міністрість — то омана: 
насправді ж він запеклий чорнороб, 
його помпи із вечора до рана 
сопуть як прокляті, і не дурний сироп

вони помпують із земних цистерен, 
не білизну й не чорноту, як терен, — 
часник втягає в себе лють земну:

людський посол, він жертвує собою, 
щоби земля родила нам з тобою 
по картоплині і по кавуну.

ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ

Старосвітська балада

Краєм світу, уночі, 
при Господній при свічі 
хтось бреде собі самотньо 
із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття, 
йде лелійно, як дитя, 
і жене його у спину 
сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі 
при Господній при свічі, 
щоб по світі не тинявся 
із янголом на плечі.

Віє вітер вировий, 
виє Ірод моровий, 
маятник все дужче бухка, 
стогне янгол ледь живий…

А він йде і йде, хоча 
вже й не дихає свіча, 
лиш вуста дрижать гарячі:

янголе, не впадь з плеча.

НАПУЧУВАННЯ

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»,

а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,
що мова наша — солов'їна.
Правильно кажуть.

Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко.

Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв,
дитино.

***

В грудні
календарі,
наче порожні стручки.
Всі сторінки старі
звіяно в тайники.

Час би змахнути крильми
понад цей змерзлий спориш,
час би із янголами
жати небесний риж.

Але раптова, ясна,
мов для нової плавби —
знов божевільна весна
понапинала горби.

Вийшов у сад. При вікні
перелічив роки.
Чути, як в тиші нічній
тверднуть у слив кісточки.

***

При цих деревах, в цім ладу, 
в поривах духу, руху впертих 
десь притулитися в саду 
і хоч би трішечки померти. 

Бо вірші — що? — якби хотів 
сказати ними стан цей чистий, 
то ніжні жилочки рядків 
потріскали б від туску й тиску 

Бо як печально знати все ж 
в кассандриній трагічній тиші, 
що в цім саду ти не помреш 
і вічних віршів не напишеш. 

А ви знали Івана Малковича як видавця чи ще й як поета? Чи є улюблені книги від "А-ба-ба-га-ла-ма-ги" у вас чи у ваших діток?

Долучайтеся до обговорення в коментарях!

І до нових зустрічей в Літературній вітальні!