Скажи «українська ворожка»  – і в голові одразу спливають дівчата зі свічками під Різдво, та красива відьма Солоха, та сама, що разом з чортом Місяць крала. Але насправді з українськими чарами все було цікавіше (і складніше).

Почнемо з того, що образ відьми, змальований Миколою Гоголем, був не традиційним – він прийшов у ХІХ столітті разом з літературним впливом Західної Європи. Справжня ж українська чарівниця мала зовсім інший характер – і значно менше клопоту.

На фото: сережки "Голоси незабутніх предків"

Насамперед варто згадати, що українська відьма не мала таких тісних стосунків з дияволом, як європейська. Чи то клімат у нас був здоровішим, чи то земля родила так, що на дурниці не вистачало часу, чи то європейська відьомська міфологія сюди не дійшла, а тільки страшні історії про отримання надприродних сил через угоду з нечистим популярності не набули. Дар чаклунки, ворожбитки та травниці можна було отримати у спадок (так звані родимі відьми), або розвити сумлінним навчанням, а потім підтвердити на практиці (так звані вивчені відьми). Вчитися треба було чимало, кидання на півдорозі могло відгукнутися божевіллям, та й потім легше не ставало. Ворожиш дурню, чи вариш у казанці щось дивне на смак, запах і не дієве – люди до тебе не пойдуть, і ніякі нічні польоти не допоможуть… Доводилося бути розумними без усіляких чортів!

З цього закономірно випливала друга відмінність: українських відьом менше переслідували, риторика про диявольські оргії, мітки на тілі та шабаші не вживалася православною церквою, яка не розробила такого корпусу демонологічних текстів, як католицька. Не те, щоб судів за вживання магії не було зовсім, але моторошних процесів з тортурами та спаленнями Україна, на щастя, майже не запам’ятала.

Малюнок Тараса Шевченко до поеми "Відьма"

А найчастішою провиною нашої відьми були… чари з молоком! Люди вірили, що корову можна зурочити й вона перестане доїтися – тож якщо з худобою щось траплялося, під підозру потрапляли чаклуни і чарівниці. Та що там, відьом подекуди навіть малювали поруч з діжкою, повною молока, такий ось нестандартний атрибут чар! Не менш страждали і свині – відьма могла забрати у них сало…

Від корів та свиней рухаємося до жаб – за повір’ям, відьми вміли обертатися на різних тварин чи навіть предмети (підозрюю, усі анімаги Гогвартсу заздрили таким талантам!). Найчастіше відьма ставала жабою і сунула у хлів доїти корову, але для різноманіття могла побути й кішкою, собакою чи навіть колесом від возу. Якщо ж у тваринному обличчі чаклунка калічилася, каліцтво зберігалося й в людській подобі (згадаєте, де ми читали подібний сюжет?). Етнографічні дослідження розповідають, що були й особливі тварини, які вміли визначати відьом – зазвичай, таким могло стати сьоме народжене цуценятко.

А як щодо передбачення долі? Ворожінням займалися усі відьми без винятку, рівно як й лікуванням та іншими потойбічними справами. До чаклунських послуг вдавалися усі верстви населення, та особливо цікава оповідка про козацьких відьом. Зустрічаються згадки про те, що Богдан Хмельницький мав кілька відьом «при штаті» війська й радився з ним перед важливими справами та битвами. Важко сказати, наскільки це правда, адже особливо радо згадували про відьом Хмельницького його польські опоненти, які усіляко намагалися очорнити гетьмана. Та історія колоритна…

На фото: підвіс "Жіноча сила"

Сьогодні вже ніхто не лякається, побачивши жабу біля корови, та й нежить ми частіше лікуємо антибіотиками, а не травами. А от віра в надприроднє нікуди не поділася – як і бажання зазирнути у майбутнє і як, треба думати, й українські ворожки. Чи не так? 

Ольга Орінго