Найвища оцінка майстерності художника — це коли його справа живе у часі. Коли з’являються цілі покоління послідовників, коли діяльність митця беруть за взірець у навчальних закладах,  коли відлуння його творів торкається усіх проявів мистецтва: і просторового, і прикладного.

Однією з таких яскравих зірок 20 століття була французька мисткиня українського походження Соня Делоне. Якщо намагатися виокремити серед всіх її досягнень найвидатніше, це, мабуть, буде перша в історії персональна виставка жінки-художниці у Луврі. Ще й прижиттєва. Якщо ж треба назвати сферу, в якій напрацювання Делоне продовжують будувати сучасність, це безумовно мода.

Ці та багато інших творчих перемог стали можливі завдяки гарній освіті та дружбі з творчою інтелігенцією Парижу початку 20 століття. Якби одеситка Соня Штерн свого часу не покинула імперію, що доживала свої останні роки, навряд її ім’я засяяло б колись на мистецькому Олімпі. Після того як революція досягла поставленої мети й після того, як, комуністам не вдалося приручити авангардистів, зробивши їх інструментом пропаганди, радянський союз відхрестився від цього новаторського, бунтарського стилю. Видатні художники-авангардисти потерпали від безробіття, заборони виставлятися та надмірної уваги КДБістів. Соню Штерн (в дівоцтві)  ця участь оминула, бо вона після навчання в художній академії Парижа залишилася жити в Європі.

Завдяки короткому першому шлюбу з колекціонером та галеристом художниця познайомилась з творчим світом столиці. Та саме другий шлюб став доленосним — Соня та Робер Делоне утворили такий гармонійний творчий союз, який трапляється один раз на мільйон. Сама Соня казала про нього так: «Він дав мені форму, я йому — колір».

У 1912-1913 роках подружжя започаткувало новий напрямок в мистецтві —  симультанізм (від лат. simul – разом, одночасно). Автори напрямку казали, що це зображення руху кольору у світлі. На практиці це було відлунням кубізму. Соня та Робер малювали геометричні візерунки, що пульсують кольором та наповнені світлом. Такий ефект досягався завдяки майстерному поєднанню кольорів з простими геометричними формами, та їхній певній послідовності.

Елементи, розміщені один біля одного, можуть створювати ефект взаємопроникнення. Кольори наче оживають і виникає оптична ілюзія руху. Про своє захоплення кольором Соня казала, що воно  родом з дитинства: «Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам’ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці... Пам’ятаю, як ростуть кавуни та дині; помідори оперізують червоним хати, великі соняшники — жовті з чорною серцевиною — сяють у легкому, дуже високому блакитному небі».

Цей ефект зацікавив законодавців моди. ЇЇ оптичні сукні ставали фурором на світських зустрічах. Речі, які створювала і продавала Соня, були нішевими і ексклюзивними. З настанням економічної кризи, коли цілком очікувано зменшився попит на речі, особливо дизайнерські, Соня Делоне спрямувала свою діяльність на тканини. Вона вигадувала фантазійні патерни та виготовляла барвисті тканини, які поставляла до великих універмагів.

Перед талантом Соні не встояв навіть гігант автомобільної промисловості — концерн Sitroen замовляв у неї ексклюзивний дизайн для своїх машин. Що ж до сучасних модних показів, то такі бренди як DG, Hermes, Miu Miu, Missoni  й досі створюють свої найяскравіші колекції за симультанними мотивами мисткині.

Наталія Орінго