Колись я робила багато фотозвітів і хотілося кожну прикрасу проказати світу, як нову ляльку у дитинстві – Дивіться, яка ж вона гарна! Скільки радості у тій красі, скільки натхнення, скільки енергії! Але останні роки дуже важко розкрити оте дитяче, кожного разу мені здається, що воно дуже недоречне так галасливе, і бризка полумяна радість від прикрас перетворилася на оту окопну свічечку, яку може не усі бачать, але вона дуже гріє одну людину..
Я так і не створила звіт за двома моїми прикрасами, які були дуже для мене важливими і нарожденні в самому серці. Але сьогодні, День Тризуба, і ось мій маленький звіт.
Міць України –– нічого зайвого, але різкі лініі куща та сіро-зелені гілочки, як форма наших захисників, нарешті знайшла ту саму гармонію.

Ми маємо вистояти. Ми маємо перемогти.

 
Паросток надіі – знайшла ті самі квіти, що бульбами ростуть з каменю. То хацав, назва яких походить від дієслова «лахцов» пробиватися скрізь каміння.

Вони неймовірно витривалі і ростуть незважаючи на буль-які умови. Як ми.

І ми будемо жити, щоб не сталося. Життя – то ми, і ми є життя.