Історія ювелірного дому Chaumet почалась майже як в казці — зі знайомства…ні, не з принцом, а з майбутнім імператором Франції, Наполеоном Бонапартом.
Легенда каже, що молодий Наполеон, проїжджаючи верхи вулицями Парижу, не впорався з конем і майже не загинув під його копитами. Приборкали скакуна та надали вершнику місце для відпочинку робітники ювелірної крамниці та її власник — Марі Етьєн Ніто. Коли ж Наполеон зійшов на трон, він не забув свого рятівника і зробив Ніто придворним майстром.
Та слава Ювелірного дома Nitot згасла разом з заходом сонця імператора. Після вигнання Наполеона справа родини Марі Етьєна вперше переходить сторонній людині — начальнику цеху Жану Батисту Фоссену. Згодом до управління фірмою приєднується родина Морель. І тільки після смерті обох власників, крісло керівника посідає Джозеф Шоме, чоловік спадкоємиці родини Морель. Так з 1885 року Nitot перетворюється на Chaumet і продовжує своє сходження на вершину ювелірного Олімпу. За часів правління Джозефа Дім Chaumet досяг найвищого рівня та успіху, ставши синонімом багатства, смаку та вишуканості. Справи йшли вгору, тільки кризи, спричинені Великою депресією та Другою світовою війною, сильно вдарили по економіці бренду. Але як тільки у 1950-х роках почали активно відновлюватись модні бутики та краса знову захопила вулиці Парижу, ювелірні дома на Вандомській площі відкрили двері для своїх клієнтів.
Статки росли з приголомшливою швидкістю, як і вплив Дому Chaumet не тільки в економічній, а й в політичній сфері. Сини Марселя, Жак і П'єр Шоме мали чимало корисних знайомств в урядових та іноземних колах, в них була репутація людей, які можуть дістати для клієнта будь-який камінчик. Протягом 20-го століття брати Шоме діяли як дипломатична рука французької нації. Зрештою ця ілюзія незамінності та наближеності до влади частково і призвела до трагедії. З 1970-х років світову економіку охоплює лихоманка. Інвестори більше не мають чітких векторів розвитку, бо ціни на такі товари як золото та нафта то стрибають вгору, то падають у провалля. У номінальному вираженні в доларах США ціна золота коливалася від мінімуму в 496 доларів США в 1974 році до максимуму в понад 3000 доларів США за унцію в 1982 році! Ціна на нафту, яка була відносно стабільною протягом 100 років, раптово втричі зросла в 1973 році і знову подвоїлася в 1979 році. На тлі цієї невизначеності справжнім порятунком здається новий впливовий гравець — діамантовий картель De Beers. Монополіст алмазодобувної галузі зумів запевнити весь світ, що діаманти – це назавжди. Спокусившись неочікуваною вигодою, вперше за історію інвестори роблять ставку на діаманти вагою 1 карат.
До 1981 року компанії Chaumet і Cartier частково перейшли з виробництва прикрас до інвестиційної діяльності. Вандомська площа стала такою ж впливовою світовою фінансовою столицею, як Нью-Йорк, Лондон, Франкфурт і Токіо! А діаманти вагою в 1 карат мали найбільший попит і їх вартість перевищувала вартість каменів вагою 1,25 карата, як і вартість таких самих однокаратних, тільки в коштовній прикрасі. Та цінність ця була штучно виведена, тож бульбашка неодмінно мала лопнути. От тільки коли?
Крах діамантового ринку відбувся протягом року, як раз коли Chaumet на хвилі успіху почали відкрито продавати фінансові діаманти як інвестиції, обіцяючи від 15% до 25% річних прибутків. Власне кажучи, їх можна зрозуміти, до цього моменту ціна діаманта в 1 карат виросла з 1600 доларів до 62 000 доларів. Та вже у 1981 році ціна знизилась до 45000, в 1982 році до 26000, а в 1983 році стала просто провальною — 13000 доларів США. Щоб розплатитись з чисельними клієнтами, серед яких були найвідоміші заможні і навіть королівські родини Європи, Америки та Ближнього сходу, брати Шоме почали брати позики у банків, друзів та... самих клієнтів. Та це тільки більше заривало братів у борги.
Після того, як у Chaumet закінчилися активи, які можна було використовувати як заставу для кредитів, вони почали пропонувати клієнтські ювелірні вироби, що зберігалися в їхніх сховищах. Так було підступно розібране на частини та продане перлинне намисто французької принцеси.
Край цьому ганебному становищу поклав арешт братів у грудні 1984 року. В справі фігурували сотні мільйонів французьких франків, пов’язані з фінансовим шахрайством, та ухилення від податків. Але справу загадковим чином закрили в 1987 році, хоча в ході розслідування було доведено завдання збитків на 1,8 мільярда доларів (повна сума за твердженням обвинувачення була ще більшою). Просто в переліку потерпілих було надто багато гучних імен, власники яких скоріш воліли відмовитись від вкладів, аніж заплямувати свою репутацію.
Тож суддя обмежився вироком у 12 та 18 місяців ув’язнення для братів Шоме, підсумувавши засідання словами: «Вони скоїли майже всі правопорушення, які можна вчинити в компанії. Вони зрадили довіру своїх співробітників і довели до краху ювелірний магазин, відомий не тільки в усьому світі, але й в історії».
Від забуття Chaumet врятувала арабсько-американська приватна інвестиційна компанія Investcorp. Вона викупила бізнес і виявилася кращим менеджером Chaumet, ніж брати Шоме. Investcorp вдалось зберегти ім’я бренду та його вагу у світі, ніби викресливши з пам’яті клієнтів ганебне минуле (зрештою, ті самі воліли якнайшвидше про все забути). Ніби й не було цих ста років, ніби Марі-Етьєн Ніто тільки-но відійшов від справ, щоб передати улюблене діло в надійні руки — ювелірний дім Chaumet, як і раніше, залишається символом незмінної розкоші і величі.
