Я вже розповідала раніше про алхіміка Йоганна Фрідріха Беттгера, що намагався винайти спосіб отримання золота буквально ні з чого, але досяг іншого — відкрив рецепт порцеляни, що змогла скласти конкуренцію вишуканим китайським виробам. У 17 столітті цей рецепт обіцяв власнику нечуване багатство.
Сьогодні продовжимо тему загадкових хімічних реакцій і поговоримо про ті з них, що подарували нові можливості світу ювелірних коштовностей. До них не були причетні невгамовні алхіміки, але впевнена, що ці дослідження були не менш цікаві.
Рецепт першого матеріалу вважається втраченим і до нас дійшли лише вироби та документи, що описують важливість відкриття. Мова йде про непрозоре скло червоно-теракотового кольору, відоме під назвою пурпурин. Виготовлення подібного матеріалу засвоїли ще індійські майстри у третьому тисячолітті до нашої ери. Знали про «porporino» і в епоху Відродження. Коли у 19 столітті римського мозаїста Мікеланджело Барбері та венеціанських майстрів зі скла Джустініано і Леопольда Бонафеде російський цар запросив до Петербурга для створення мозаїчної майстерні при скляному заводі, то одним з напрямків роботи було відновлення рецепта пурпурину. На основі формули калійного свинцю європейці отримали перші зразки пурпуринового скла. Та «канонічний» рецепт вийшов завдяки зусиллям Карла Фаберже. Згодом ювелір відмовився від сировини, що робив імператорський скляний завод і використовував лише пурпурин власного виробництва. І він коштував дорожче за деякі природні камені.
Основна відмінність цього скла від звичайного полягає в його непридатності для видування та інших стандартних процедур моделювання. Замість цього матеріал набував форми за допомогою традиційних інструментів і технік для різьблення дорогоцінних каменів. Рецепт Фаберже був втрачений після революції 1917 року? тож пурпурин наразі є історичною спадщиною.
Наступний продукт активно використовується й досі, при тому в багатьох галузях промисловості і вже навряд зачарує сучасного поціновувача ювелірного мистецтва. Це в 19 столітті вулканіт вважався чимось екзотичним і навіть певний період часу тримався серед популярних декоративних матеріалів. Він приваблював своєю твердістю та сатиновим металевим блиском. А елегантні відтінки (колір варіювався від глибокого чорного до стриманого оливкового) робили вулканіт ефектним матеріалом в ювелірній справі. До того ж в моді як раз було поєднання коштовних металів й каміння зі склом, кісткою, деревом. Тож вулканіт підкорив вишуканий ювелірний світ без довгих преамбул.
Запатентували вулканізований каучук , тобто вулканіт, одночасно в Америці та Англії у 1844 році. Секрет виробництва був нехитрим — каучук внаслідок сильного нагрівання та змішування з сіркою ставав більш міцним. Одним із головних постачальників ювелірних виробів із вулканіту була компанія Britannia Rubber and Kamptulicon Company, заснована в 1854 році. З 1866 року вони пропонували повний асортимент промислових, побутових і декоративних товарів, включаючи ланцюги, мальтійські хрести, брошки, браслети, сережки, пряжки, брелоки та гребінці. Основною перевагою таких виробів вважалася стійкість до пошкоджень та ударів.
Наступний матеріал відомий під назвою «jasperware» і, наскільки я розумію, цей термін неможливо перекласти дослівно, бо виходить щось на кшталт «яшмового виробу». По суті це кераміка ніжно-блакитного кольору з матовим фінішем, розроблена Джозіа Веджвудом для імітації онікса. Щоб винайти jasperware Джозіа Веджвуду знадобилось провести понад 5000 експериментів протягом кількох років. Наприкінці 1774 року Веджвуд отримав ідеально білу кераміку, що стала основою для подальших експериментів з кольором.
Серед чарівної палітри Джозіа, продиктованою тогочасною модою, найпопулярнішим став блідо-блакитний. Потім він отримав ім’я свого винахідника — Веджвуд-блакитний. На його тлі казково виглядали білі візерунки, це й поклало початок популярності камей із jasperware.
Наталія Орінго
