Ця історія настільки неймовірна, що більше схожа на авантюрний роман. Геніальний ювелір, заповзятливі аферисти, великі гроші, сумнівна, але гучна слава - і цілий ошуканий Лувр, та що там - цілий світ! А якщо додати до цього, що справа відбувається в Одесі, то історія стає абсолютно фантасмагоричною...

Отже, Одеса, 1894 рік; у невеликій майстерні, навіть без вивіски, працює Ізраїль Рухомовський, талановитий ювелір, щиро закоханий у свою справу та (факультативно) у стародавні міфи. Поки його колеги штампують каблучки і сережки, Рухомовський відтворює у своїй майстерні справжнісіньку Давню Грецію. Тут і мініатюрні статуетки богині Ніки та Ерота, що сидять на кентаврі, і ріг для пиття в скіфському стилі, і кольє з пікантною давньогрецькою сценою - сирена спокушає Геракла... Ні, більш пристойні речі він звісно теж робив - медальйони там, кулони, мезузи та різні красиві дрібнички, корисні в іудейському побуті. Але стародавня Греція і скіфи вабили його просто-таки з дивовижною силою. І, схоже, пристрасть ювеліра до античності була досить-таки відомим фактом, оскільки інші два герої цієї історії напрочуд добре знали, до кого звернутися.

Портрет Ізраїля Рухомовського

Отож, познайомимося з ними  - це поважні люди, одеські купці третьої гільдії, брати Шепсель і Лейба Гохмани, нітрохи не менші любителі старовини взагалі й античності зокрема. І настільки вони цю саму античність любили, що щиро хотіли, щоб її було більше. Тому вони справно постачали в музеї різноманітні античні предмети... ну а те, що деякі були недостатньо стародавні і недостатньо справжні, то це вже не так і суттєво, чи не правда?  Мабуть, вони якимось чином дізналися, що в Одесі живе ще один любитель античності, такий самий, як і вони. І саме до нього вони прийшли з привабливим проханням. 

Брати Гохмани попросили пана Рухомовського зробити невеликий подарунок. Ні, не їм, а їхньому другові, професору з Харкова, за дивовижним збігом теж любителю античності. Дивно, що навіть у цій авантюрній історії з'явився Харків... Професору дуже потрібна була тіара в скіфсько-грецькому стилі, з фігурками, картинками і неодмінно золота. Рухомовський погодився - чому б і ні? Тим більше, що брати пообіцяли майстру 1800 рублів - сума на ті часи більш ніж значна! І ювелір взявся за роботу.

Через вісім місяців (майже як дитина!) на світ з'явився справжнісенький шедевр: золотий шолом, прикрашений рельєфами і фігурами. Поверхнею шолома йшли широкі лінії, в яких розгорталися сцени з "Іліади", а верх був прикрашений золотою змією, що згорнулася в клубок. Усю цю красу прикрашав грецький напис: "Царя великого і непереможного Сайтаферна. Рада і народ ольвіополітів". Сайтаферном звали міфічного скіфського царя, а ольвіополіти - то жителі грецького міста Ольвія, які, за легендою, виготовили в подарунок царю цей шолом. Погодьтеся, і прикраса, і історія були на висоті! 

Той самий шолом Сайтаферна

Брати Гохмани отримали замовлення, заплатили майстру за працю і... зникли. Майстер, утім, особливо не здивувався і продовжив жити як жив. Хоча не зовсім: на отримані гроші він розширив майстерню, розвинув справу і зажив помітно краще, ніж раніше.

А заповзятливі брати вирушили зовсім не до Харкова, а до Парижа, і дарувати дорогоцінний шолом вони нікому не збиралися. Вони збиралися його продавати, і не куди-небудь, а в Лувр. Ви ж пам'ятаєте, що брати Гохмани обожнювали античність? Так ось, Лувр купив скіфський шолом без єдиного питання, і не просто купив - шолом став одним з найцінніших експонатів. Ба більше, Лувр, строго кажучи, і купити його відразу не зміг, довелося отримувати державний дозвіл на витрату великої суми. Так чи інакше шолом зайняв почесне місце в експозиції. І лежав би він там ще довго, якби не один спритний археолог.

Вченого на ім'я Адольф Фуртвенглер якось раз занесло в Лувр. І ні, щоб милуватися експозицією - він із порога почав її критикувати. Мовляв, і пластика не схожа на античну, і слідів старіння на шоломі не видно.  Справжній скандал зчинив! Чутка про те, що шолом скіфського царя молодший за самого царя приблизно на дві тисячі років, рознеслася всією Європою, викликала дикий ажіотаж і зрештою докотилася до Одеси. Так майстер Рухомовський знову почув про свою тіару і, треба сказати, дуже здивувався. А оскільки в цій історії повинна бути хоч одна чесна людина, майстр  вирішив шокувати публіку ще більше - а саме заявити про своє авторство.

Ось такі речі Ізраїль Рухомовський робив у вільний від афер час. Золоте намисто з іменами Бога на променях і словами "Слухай, Ізраїль" по центру

Заява була настільки вражаючою, що французьке консульство в Одесі навіть оплатило Рухомовському квитки до Парижа! І Рухомовський вирушив до Лувру, але не просто так, а зі своїми колишніми роботами. З'явившись у Лувр зі своїми статуями, кубками і намистами в античному стилі, майстер Рухомовський викликав справжній фурор! Його проголосили "Бенвенуто Челліні двадцятого століття", а створена ним тіара стала набагато популярнішою, ніж за часів, коли вважалася античною. Треба сказати, що Ізраїль Рухомовський скористався своєю славою дуже грамотно: набрав замовлень, полагодив фінансові справи й емігрував до Парижа, де йому вже дісталося стільки слави. До речі, після всієї цієї історії з тіарою Сайтаферна він створив золотий кулон у вигляді цієї самої тіари. Самоіронії йому явно було не позичати. 

А що ж брати Гохмани? Якщо ви думаєте, що після скандалу з тіарою вони відійшли від справ, то ви маєте рацію… але рівно наполовину. Старший, Шепсель, дійсно кинув махінації з антикваріатом. А ось молодший, Лейба, надихнувся ще сильніше, емігрував до Берліна і переключився із золота на срібло; сучасні дослідники досі підозрюють, що деякі "античні" експонати в сучасних музеях - справа рук неспокійного Лейби Гохмана...

Де ж межа між підробкою і мистецтвом? Чи можна її провести з упевненістю, якщо до справи береться справжній майстр? Та чи й потрібно? Тут є про що посперечатися… 

Ольга Орінго