За мотивами 7 природніх чудес України. Для моєї сестри.

Води Синевиру прозорі, наче дівочі сльози. Так розповідає відома гуцульська легенда – красива, наче казка і давня, наче довколишні ліси. Правда, адже їх наплакала молода Синь. У тузі за своїм коханим дні і ночі сумували її очі такі ж голубі, як те плесо. Синь була дочкою багатого графа. Того, який володів тутешніми горами і людьми. Люди працювали на графа, випасаючи овець та заготовляючи ліс.

Якось в погожий весняний день взяв батько Синь з собою на полонину. Поки той розмовляв з дроворубами, дівчина милувалась красою лісу, прогулюючись галявинами. Збираючи квіти, вона заходила все глибше у лісову гущу. Аж раптом почула чарівливий звук сопілки. То грав молодий Вир.

На свою біду графська дочка закохалась у простого пастуха. Коли багач про те довідався – розгнівався сильно і заборонив Сині зустрічатись із хлопцем. Та вона не послухала батька – кохання було сильнішим. Граф, не довго думаючи, наказує вбити хлопця. Чоловіки, вислідивши Вира, скинули на нього з висоти тяженний камінь. Не відаючи про злий намір, Синь прийшла на місце зустрічі, та застала коханого вже мертвим. Вона плакала довго і тяжко, раз у раз припадаючи до тіла Вира. Сльози дівчини вилились синім озером, а камінь, що приніс смерть, досі видніє островом посеред нього. (інформація з інтернету)

Не планував брати участь у конкурсі, але скористався своєю ж порадою (коментар в правилах конкурсу) занурився глибоко в себе і виринув зі скарбом в руках. Щось мабуть вийшло.

Вибір конусної форми не випадковий, панорамне розташування (по колу) декоративних елементів якнайкраще підкреслює красу Карпатської природи, а нижнє розташування головного каменю натякає на те, що озеро ніби приховано від людських очей.

Дякую за перегляди і коментарі...