Мабуть у минулому житті я була пандою, коалою чи лінивцем... Як же ж мені подобається не поспішати! Мені би книжку, хороше освітлення і почитати пів дня на дивані... ідеальне дозвілля.
Мабуть тому й манікюрне хобі з'явилося, а за ним вслід і сторінка в інстаграмі. Зволожуєш кутикулу, відсовуєш апельсиновою паличкою, тоді знежирюєш нігтьову пластину, наносиш шар бази, потім лак в один-два шари, залежно від відтінку, просушуєш ретельно, тоді стемпінг (нанести лак на поастину доя стемпінгу, зняти зайвий лак скрапером, перенести малюнок на ніготь штампом), тоді акуратно пензликом стираєш візерунки, які потрапили на шкіру біля нігтя, зверху топ-сушка і ще 10 хвилин задумливості, поки лак висохне...
Отут в закадровому просторі скласти би всі баночки і предмети, які використовуються і фото для конкурсу готове.
Тільки я працююча мама двох малих непосид, які ще й не хочуть вдень спати. Тож таке фото було би далеким від правди. А хоч година-дві спокійного дозвілля мені найближчим часом "не світить"  явно.
Отож коли (якщо) я роблю манікюр чоловік поряд розважає дочку, щоб мої лакові багатства не були розкручені, розбиті, захоплені для ігор і т. д, малий випрошує лак з ліхтариком в кришечці погратися, ставить ультиматуми якого кольору мають бути нігті наступного разу (як емблема Щенячого патруля). В цей час періодично чути голос коханого: "тобі ще довго", або "а це іще що за штуковина?".
Тож фотографую результат старань зазвичай вже наступного дня, вдалині від баночок-пластин під час перерви на роботі із відповідним антуражем. Найцікавіше в житті часто трапляється незаплановано. Мені здається, що і з світлинами так само.

Тому мені неймовірно подобається одна фото, зроблене "на бігу", що дуже добре відображає те, що зазвичай залишається "за кадром. Його й пропоную для конкурсу.".

Ось цю світоину зроблено на підвіконні актового залу дитсадка на День матері, поки вихователі робили колективні кадри без батьків для звіту їх методоб'єднання

А ще далі за кадром бабуся з сестричкою, татусь, якого не відпустили з роботи, подруга, яку я ніколи не зустрічала офлайн, що подарувала каблучку Дружна сімейка і познайомила мене з Орінго, лаборантка, що підміняє мене на роботі, ті кілька годин, що я на святі проводжу... Багато чого можна побачити, якщо розширити перспективу. Що ж, нехай саме зараз мені геть бракує часу на манікюр-дизайн, та й виспатись не дуже встигаю, часом. Але щастя воно різне, часом воно складається із невидимих ниточок історій, які сходяться до одного, майже випадкового фото. Упіймана неповторність однієї миті може багато розповісти уважному глядачеві. Найголовніші за кадром завжди ми. А баночки лаку і акварельних фарб, пензлики і пластини покажемо іншим разом;-) Дякую за увагу!