Іван Марчук.  "Десь бачив  їх". 1968, картон, темпера, 50х40 см


Із багатьох дивовижних  робіт українського митця Івана Марчука мені дуже складно вибрати  якусь одну, але спробую. Вся його творчість викликає  у мене  захват. Та є серед його ранніх робіт картина, композиція якої нагадала мені вже щось дуже-дуже знайоме.
Картина Івана Марчука "Десь бачив  їх", 1968, картон, темпера, 50х40 см та ювелірна прикраса Максима Точіліна («Орінго») підвіс  «Шестерня», срібло.

І картина, і прикраса дають мені змогу зіставляти зображені деталі і домислювати щось нове.  Вони також дуже схожі за формою. І це ще не все що їх може об*єднати   . З’ясувала, що картину митець писав в Інституті надтвердих матеріалів у Києві, де Іван Марчук працював на посаді художника. Отже, як мені здалося, і в творі Івана Марчука, і в творі Максима Точіліна механіка залишила свій слід.
Сказати однозначно,  що зображено на картині, складно. Але роздивлятися її можна багато разів і кожного разу розгледіти щось, що не побачив раніше. Створена вона була в ранній період творчості, який мав свої особливості.
Цей час позначений активними пошуками митцем авторського почерку, в тематиці й композиціях якого органічно поєдналися б філософські категорії власної світоглядної системи. Створені у такий спосіб картини-притчі за допомогою символів і алегорій, закодованих смислів і просторових деформацій спонукають до роздумів про вічне і минуще, добро і зло, життя і смерть, першовитоки всього сущого. (c)
Особливість процесу їх творення полягає в тому, що починаючи малювати, Марчук ніколи не знав, яким буде результат – рука підкорювалася голосу підсвідомості і сама вела до художньо-філософської розв’язки. Оскільки понад десятиліття виставлятися можливості не було, уже завершені роботи художник не називав. Лише наприкінці 70-х, під час підготовки до офіційних виставок – перша відбулася в Москві, у Будинку художників-графіків у 1979 році — він почав присвоювати своїм творінням проникливо-філософські назви. (c)
Так і підвіс,  можна розглядати і кожного разу придумувати,  де і як застосувати  елементи та детальки. І складати, і придумувати нові і нові композиції. І за аналогією зі створення картини,  мені здається, що створення ручного ювелірного виробу проходить такий самий шлях і назви з’являються потім.
А ще, мені дуже подобається, коли втіливши свій авторський задум в роботі, митці залишають простір для фантазії глядачам. І цю рису я знайшла в обох представлених творах .