В західно-центральній частини України, на берегах Південного Бугу, що неквапливо котить вдалечінь воду, стоїть зелене місто Вінниця…

Початок розповіді про прикрасу, присвячену Вінниці, недарма такий казковий. Писати цю прем’єру я попросилася в Олени Анатоліївни одразу, як вперше побачила каблучку. Справа в тому, що саме звідси родом походив мій дідусь.

Власні спогади про Вінницю розмиваються дитячою фантазією: шелестять дерева, яких у місті чимало, ковзають уздовж набережної сонячні промені, тягнеться до неба трішечки казкова споруда Свято-Воскресенського храму, а оповіді дідуся про історію власної родини (в сім’ї окрім нього було п’ять дітей, тож родичів малося багацько) мішаються з історією власне міста. Пожежі й чума, битви з поляками та гайдамацькі повстання, Військо Запорозьке та Магдебурзьке право, Голодомор та німецька окупація…

 

Вінниця. Малюнок Наполеона Орди, 1872

 

Історія котилася по Вінниці руйнівними хвилями, не жаліючи ні людей, ні будівель. І, на жаль, це гарно помітно по сучасному вигляду міста: чимало споруд, якими Вінниця мала б пишатися, потребують значної реконструкції. Тому мені було особливо цікаво: в яку ж саме точку міста потрапить срібний телепорт Орінго при створенні вінницької каблучки?

Щоб дізнатися про це, запрошую вас на вулицю Магістратську, туди, де в затінку могутніх дерев стоїть незвичного вигляду дім-корабель. Його загадкові обриси мимоволі привертають погляд; ба більше, навколо будинку зібралася купка школярів з альбомами. Їхню історію ми розповімо трохи пізніше, а зараз повертаємо хроноворот…

 

Дім-корабель, першопочатковий вигляд

 

Початок XX століття, представник заможної польської родини, Любомир Длуголенський, замовляє будинок у відомого вінницького архітектора Григорія Артинова. Цікаві в цій історії усі персонажі.

Родина Длуголенських мала давнє подільське коріння, принаймні у шести поколіннях, й була гарно відома у Вінниці. Батько Любомира, Артур-Карл Длуголенський, займався комерцією і був представником промислових компаній Європи, неодноразово обирався міським гласним (аналог сучасного депутату міськради).

Сам Любомир спочатку працював присяжним повіреним, потім став директором Торгового банку. Не лишався він й байдужим до справ у місті: в 1917 році став начальником вінницької поліції, а впродовж 1918-1919 років представляв Нідерландське консульство у Вінниці – воно працювало якраз в родинному будинку. Не менш активною була й його дружина Ванда, яка зуміла створити власну друкарню.

На жаль, в подальшому історія не виявилася приязною до Дуголенського. Після переходу Вінниці у руки радянської влади його заарештували. Йому вдалося виїхати у Познань і навіть встигнути попрацювати там окружним суддею, але в 1939 році його розстріляли німці…

Цікаво, що в історичних згадках пан Любомир часто згадується як відставний морський капітан, хоча насправді він ним не був. Втім моряк у родини все-таки мався: один з родичів Длуголенського працював корабельним лікарем. І саме цей факт надихнув на створення такого нетипового будинку.

 

Дім-корабель, сучасний вигляд

 

Але чия ж це була ідея? О, постать Григорія Артинова, архітектора, до якого зверталися з замовленнями найзаможніші містяни, не менш цікава! До сьогоднішнього дня у Вінниці зберіглося понад 30 будинків, створених за проєктами Григорія Артинова. Серед них будівля міського театру, Свято-Воскресенська церква, готель «Савой», окружний суд та водонапірна вежа. Талановитого й активного архітектора називають людиною, «якій судилося змінити обличчя міста» – і будинок-корабель став дуже красномовним його творінням.

 

Артинов Григорій Григорович

 

Роздивимося його уважніше: будівлю виконано у стилі модерн. Для тих часів це була дуже смілива ідея. Дім нагадує одночасно звичайний й космічний корабель: асиметричні неповторні лінії, вікно у вигляді корми корабля, неочікувані башточки… Так, це дійсно щось неповторне!

До сьогоднішнього часу, на жаль, не зберігся паркан, який був виконаний у вигляді набігаючої хвилі; побачити його можна лише на численних старовинних листівках. Радянський апгрейд будівлі – оздоблення «під шубу» – знищив оригінальну лицьову з червоної цегли та штукатурний декор з квітковими орнаментами. Та й в цілому дім-корабель потребує більш дбайливого до себе ставлення. Але навіть в сьогоднішньому вигляді він лишається однією з найяскравіших архітектурних споруд міста.

 

Старовинна поштівка

 

Красивому будинку – красиву історію, тож недивно, що з 1960 років саме у ньому працює Вінницька дитяча художня школа. Нею вінничани можуть по праву пишатися: це одна з найстаріших мистецьких шкіл Поділля, яка вдало поєднує традиції та сучасні методики викладання. Серед понад двох з половиною тисяч випускників є члени Національної спілки художників України, митці, відомі як в країні, так і за її кордонами. Якщо поспостерігати за діяльністю школи в соцмережах, стає зрозуміло, що тут весь час відбувається щось цікаве.

 

 

Наприклад, у 2017 році був започаткований проєкт "Мистецькі династії. Спадкоємність поколінь", який наочно показує спадкоємность мистецьких традицій в межах однієї родини. Побачити це можна на прикладі Михайла й Андрія Бабія: Михайло, дідусь, був у складі першого набору художньої школи, а потім став заслуженим художником України. По тому ж творчому шляху йде і його онук.

В інстаграмі «вінницької художки» весь час з’являються якісь цікаві майстер класи (як приклад підібрала актуальний наразі урок по малюванню осіннього листячка).

І звісно ж, свій надзвичайний будинок учні школи теж люблять, цінують і часто малюють. Ось як виглядає він очами митців: чарівний корабель, що пливе кудись до мрій й майбутнього, «оркестр, що відтворює різними інструментами прекрасну мелодію творчості».

 

Авторка малюнку - Язовицька Марина

Авторка малюнку - Гавриленко Вікторія

 

Історія Вінниці була б неповною без згадки про найбільший в Європі мультимедійний фонтан Roshen. Вважається, що він входить у десятку найвидовищних фонтанів світу. Та й насправді, шоу над водою з використанням лазерів й інших спецефектів не відмовиш у видовищності. 

До того ж приємним бонусом спорудження фонтану стали масштабні роботи з реконструкції набережної Південного Буга. Нова, зелена й широка набережна так і кличе відпочити біля води, зачаруватися грою світла та кольору… Про важливість такого періодичного відпочинку й нагадують струмені фонтану, закарбовані на каблучці.

 

 

На жаль, іншій окрасі Вінниці, міським Мурам, з реконструкцією пощастило значно менше. Щоб впізнати у закритих парканом та зарослих травою залишках стін єдину історичну пам’ятку ХVII століття з серії оборонних споруд, треба мати чималу уяву.

Між тим ці руїни є живим свідченням того, що колись, ще у 1624 роках в Вінниці діяло два католицьких ордени: домініканський та єзуїтський. Їхній активній розбудові у місті заважала постійна загроза татарських набігів із близького Дикого Поля та козацьких виступів. Тому монастирі споруджувалися в першу чергу як фортеця, що й дало назву усьому комплексу («Мури», від лат. murus — стіна).

Автором Мурів був Паоло Антоніо Доменіко Фонтана, видатний український архітектор італійського походження. Єзуїтські Мури займали важливу частину в місті: під їхнім дахом в свій час діяли суд та казначейство, шпиталь та тюрма, ломбард та друкарня, школи та гімназії… Сподіваймося, що старовинна споруда ще дочекається пробудження до себе інтересу й чарівників-реставраторів, і її історія не пересічеться на нашому поколінні.

 

 

Мистецтво начерку – передати найголовніше двома-трьома лініями. На каблучці «Вінниця. Дитяча художня школа» можна побачити характерний дім-корабель у зеленому затінку дерев, пишний фонтан, окрасу сучасності, й Єзуїтські Мури, згадку про старовину. Сподіваймося, цього достатньо, щоб передати сутність міста й викликати в уяві повну яскраву картину мальовничої Вінниці.

 

 

Ольга Орінго