Живопис, та й загалом «велике» мистецтво зазвичай асоціюється з чоловічими заняттями. Мовляв, усі великі художники - неодмінно чоловіки. На жаль, навіть найосвіченішим із нас часом непросто уявити собі, наприклад, жіночу версію Караваджо або Брейгеля. Однак факти свідчать, що в епоху першого і другого жили жінки, які не поступалися за талантом їм обом!

Те, що ми багато знаємо про знаменитих художників, але майже нічого - про знаменитих художниць, зовсім не говорить про те, що других не було. Або що їх було мало. Навіть не говорить про те, що їхні таланти були незатребувані. Багато художниць були за життя вельми відомі, а їхні картини були нарозхват і коштували чималих грошей. Сучасники віддавали їм належне (зокрема й у вигляді гонорарів), а забуттю їх віддали в пізніші часи вчені мистецтвознавці, переконані, що жінок-живописців «не буває». Тож те, що ми мало знаємо про Артемізію Джентілескі або Юдіт Лейстер, більше свідчить про нас, ніж про них...

Отже, почнемо з імені, яке останнім часом нарешті почало виходити на світ і повертати собі славу - Артемізія Джентілескі. Ця справді видатна художниця і мисткиня жила і творила в Римі у XVII столітті. Вона була дочкою художника Ораціо Джентілескі; батько розпізнав талант доньки ще в її ранньому дитинстві і почав навчати. З нею навчалися і її старші брати, проте Артемізія швидко обійшла за майстерністю їх усіх і вже в 17 років приступила до написання масштабних, «серйозних» картин. На її художній стиль вплинув батько, який писав у модному тоді жанрі бароко. Але якщо в Ораціо бароко було театрально-декоративним, то в Артемізії - різким, драматичним та емоційним. 

Марія Магдалина в образі Меланхолії

Уже в молодості Артемізія прославилася своєю майстерністю; у 28 років, переїхавши до Флоренції, вона швидко влилася в коло флорентійських художників та інтелектуалів. Вона була знайома з видатними живописцями свого часу, включно з онуком Мікеланджело Буонаротті, теж Мікеланджело і теж художником. Він навіть замовив Артемізії розпис розкішної вілли Casa Buonarroti. У роботі брало участь кілька художників не останнього рангу, при цьому частина розпису, виконана Артемізією, була визнана однією з найкращих, а сама художниця отримала потрійний гонорар. Також Артемізія користувалася прихильністю дому Медічі й часто отримувала від них замовлення. А деякі її листи свідчать про те, що вона була навіть знайома з Галілеєм! Одним словом, «художницею другого ряду» сучасники її явно не вважали, та й особистістю вона була яскравою і видатною.

Юдифь та її служниця

Юдіт Лейстер була сучасницею і колегою Артемізії - теж художницею, і навіть працювала в жанрі бароко, щоправда, з поправкою на те, що бароко було голландське. Якщо Джентілескі писала біблійні сцени й античних героїв, то Лейстер - городян, ремісників, картярів і музикантів (а ще саму себе). Свої перші картини «Серенада» та «Веселий п'яниця» Юдіт написала у 20 років, однак за рівнем техніки помітно, що займатися живописом вона почала значно раніше; наприклад, таке виразне, інтригуюче освітлення, як у «Серенаді», вмить зображати точно не навчишся.

Серенада

Батько Юдіт був пивоваром: теж свого роду мистецтво, звісно, але все-таки інше. Чому молодша донька шановного пана Яна Вілемса Лейстера вирішила зайнятися живописом, достеменно невідомо. Однак документи свідчать, що Юдіт навчалася у поважній художній майстерні під керівництвом відомого художника Франса Пітерса де Греббера, а після навчання її прийняли до міської гільдії святого Луки. Гільдія об'єднувала художників і ювелірів, і вважається, що Юдіт Лейстер була першою жінкою, яку прийняли до гільдії як майстра, а не як чиюсь дружину.

Утім, у гільдії справи не завжди йшли гладко. Збереглися свідчення судового розгляду між Юдіт Лейстер і відомим художником Франсом Хальсом. Юдіт була колегою і приятелькою Хальса, а ще, можливо, хрещеною його дочки. Однак в один не дуже прекрасний момент їхня дружба дала тріщину: Хальс переманив у Юдіт учня. Вона зажадала повернути учня або відшкодувати збитки; після довгих розглядів Хальс усе ж таки заплатив, хоча й менше того, що вимагала Юдіт. Втративши в грошах, вона, тим не менш, отримала несподівану вигоду: після суду і скандалу її картини стали краще продаватися! 

Хлопчик, який читає

Яскраві, виразні, неймовірно життєрадісні полотна користувалися великою популярністю. Однак пізніше, вже після смерті Юдіт, про її славу забули, а її картини стали приписувати її чоловікові. А деякі навіть Франсу Хальсу, з яким вона колись судилася! Про художницю не згадували майже 200 років. Лише на початку XX століття її картини нарешті були правильно атрибутовані, ім'я Юдіт Лейстер повернуто з небуття, а справедливість відновлено.

Можливо, і ви знаєте відомих жінок-художниць? Давайте спробуємо перевернути звичну картину!