День четвертий
Поетично-художнійСпершу налаштуюся на ліричний лад з допомогою переливистих зелених аметистів і ніжного аромату конвалії та бузку у вінтажних Diorissimo Dior (вважайте це ще й анонсом до завтрашнього блого-дня).
А тепер пропоную почитати вірші української поетеси, в яких дуже багато сонця і любові до життя. А ще у них багато незламної сили та вірності ідеалам.
Це Олена Теліга і більше нічого писати про неї я не буду, бо не можу, бракує слів і перехоплює подих. Якщо знаєте біографію авторки, то, мабуть, ви мене зрозумієте.
Якщо не знаєте і цікаво, то можна прочитати на українській Вікі:
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B0_%D0...А мені здається, що енергетику віршів Олени Теліги можна вдало доповнити яскравими картинами іще двох відомих українок - Марії Примаченко і Катерини Білокур.
Отож, запрошую разом насолодитися красою.
ВідповідьО, так, я знаю, нам не до лиця
З мечем в руках i з блискавками гнiву,
Вiйськовим кроком, з поглядом ловця
Iти завзято крiзь вогонь i зливу.
Ми ж ваша пристань — тиха i ясна,
Де кораблями — вашi збитi крила…
Не Лев, а Дiва наш вiдвiчний знак,
Не гнiв, а нiжнiсть наша вiчна сила.
Та ледве з ваших ослабiлих рук
Сповзає зброя ворогам пiд ноги,
Спиває нiжнiсть легендарний крук —
Жорстокий демон бою й перемоги.
I рвуться пальцi, довгi i стрункi,
Роздерти звички, мов старi катари,
Щоб взяти зброю з вашоi руки
I вдарить твердо там, де треба вдарить.
Та тiльки меч — блискучий i дзвiнкий —
Вiдчує знову ваш рiшучий дотик,
Нам час розгорне звиклi сторiнки:
Любов i пристрасть… нiжнiсть i турботи.
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…* * *
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.
Не студить вітер уст — зігрівся коло них.
І радісно моїм тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук і квітів весняних,
Любов — лише тобі. А це її уламки,
Це через край вино! В повітря квіт дерев!
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки
Закритої душі і рамку цю дере!
Щоб зайвину свою розсипати перлисто:
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
Перлинами летить до випадкових ніг.
Вечірня пісня
За вікнами день холоне,
У вікнах — перші вогні…
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів.
Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.
Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.
А я поцілунком теплим,
М’яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх.
Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма —
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою —
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті —
Для крику і для мовчань —
Уста рішучі як вистріл,
Тверді як лезо меча.
Гострі очi розкритi в морок…* * *
Гострi очi розкритi в морок,
Б’є годинник: чотири, п’ять…
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогоднi не можу спать.
Але завтра спокiйно встану,
Так, як завжди, без жодних змiн,
I в життя, як в безжурний танок,
Увiйду до нiчних годин.
Придушу свiй невпинний спогад.
Буду радiсть давати й смiх.
Тiльки тим дана перемога,
Хто й у болi смiятись змiг!
Сонний деньБезтурботність і світлий спокій…
Сонний день всі думки придушив,
Не шумлять дерева високі,
Теплий мох підбирає кроки,
І крім нас — ні душі.
Мрії, спогади — все згоріло…
Легко жить без великих хотінь!
Ніжно ранять промінні стріли
І зривають весняні крила —
У мережану тінь.
Але там, де берізка-пані
Шаль прозорий нам кинула в дар,
Всі думки колихнулись, п’яні,
І пориву зломить не в стані,
Піднялись аж до хмар!
Голос твій затремтів, мов птиця,
Під потоком палаючих слів
Про козацькі степи й станиці
І про все, що лише присниться
Не на рідній землі.
Поховалась в зелених травах,
Відкотилася казка проста…
Але кожне із слів яскравих
Обірвалось на душу мляву,
Ніби весла на став.
Сну нема! Ми б летіли в гори,
В височінь, аж на соняшний шпиль,
Бо під ним всю пекучу змору
Захлисне і напоїть море —
Чорне море — мов хміль!
Якою молодою вона загинула! Скільки б ще могла подарувати світу прекрасних поезій, якби все склалося по-іншому.... Я кілька років тому була на відкритті її пам'ятника, це поряд з Бабиним Яром, де вона була розстріляна нацистами разом з іншими націоналістами. Факт, що у величезній братній могилі, окрім євреїв, військовополонених та цивільних жителів, були також українські націоналісти, десятиліттями замовчувався офіційною радянською історією. Мої діти навчаються в школі імені Олени Теліги. 
