...або ваш острівець приватності в океані світських заходів.

На початку 19 століття для отримання статусу приємної хазяйки та управительки найкращих світських зустрічей, мало володіти розкішним будинком та великим колом впливових знайомих. Одна прикра дрібничка, як от відсутність у вітальні спеціального крісла для розмов, могла перекреслити всі старання. Так, люди влаштовували бали й свята не задля того, щоб потанцювати. Головна насолода, від якої ще потім кілька днів лихоманило всіх запрошених, — можливість почути свіжі плітки чи пофліртувати без ризику бути викритим.

У світі суворих правил етикету, коли за дотриманням пристойної відстані між чоловіком та жінкою слідкували одразу кілька пар надміру зацікавлених очей, обережність була умовою бездоганної репутації, міцного шлюбу та кар'єрного успіху. Зрештою, багато чого залежало від того, як вдало ви ведете приватну бесіду в оточенні сотні свідків.

Проблема в усамітненні була настільки актуальною, що ідея створити спеціальне крісло, яке водночас здавалось безневинним і невимушеним, а з іншого боку створювало ідеальні умови для непомітної бесіди, здалась напрочуд елегантною. Меблярі того часу, натхненні величчю й чуттєвістю класицизму й романтизму, створювали вишукані взірці прикладного мистецтва, роблячи чисельні вітальні Лондона, Парижа, Нью-Йорка центром тяжіння вершків суспільства.

Конструкція крісла налічувала 2 сидіння, повернутих одне до одного спиною або боком. Плавна лінія спинки поступово переходила в поруччя й була єдиною межею між візаві. Можна сказати, що на цій тендітній опорі й трималась репутація співрозмовників. Приберіть її, й крісло для розмов автоматично перетвориться на сидіння, занадто тісне для одночасного перебування на ньому неодружених чоловіка та жінки.

Крісла миттю завоювали любов суспільства й впродовж кількох років отримали багато назв і конфігурацій. Це і «крісло для флірту», і «tete-a-tete» чи «vis-a-vis», «нескромне крісло» та «крісло для пліткарки». Зрештою меблі саме для залицяння розширили до трьох сидінь. Ні, не для будування любовних трикутників, а для додаткового нагляду за палкими почуттями молоді. На третьому сидінні сиділа гувернантка дівчини: вона слідкувала, щоб розмова закоханих відбувалась в межах пристойності.

Це була перша версія появи крісел для приватних розмов. Існує і друга і вона далека від романтики. За другою версією крісла також сприяли обміну інформацією, але це були не компліменти й зітхання, а політичні перешіптування. Двосторонні та тристоронні крісла були надзвичайно популярні за правління Наполеона Бонапарта. Двомісне крісло називалось «le confidant », що вказувало на його призначення для конфіденційних розмов. Тристоронні крісла були відомі як «indiscret», що натякало на третю особу поруч, до того ж з надто чутливим слухом. Наполеон розповсюдив їх по квартирах своїх міністрів, щоб сприяти пліткам, перешіптуванням та інтригам.

Надихаючи дизайнерів меблів впродовж століть, розмовне крісло було адаптовано майже для кожного стилю та покоління.

Конструкція округлого дивану також пішла від розмовних крісел. Сьогодні вони використовуються в просторих холах готелів і громадських місцях. А на фото нижче крісло, розроблене Сальвадором Далі у 1930-х роках, коли він співпрацював з дизайнером меблів і декоратором інтер’єрів Жаном-Мішелем Франком. Головне в дизайні Dali tête-à-tête —деталі:  поруччя на одному кінці має форму чоловічої руки, а на іншому — жіночої. Обидві прикрашені камінчиками.

Ніхто не рахував, скільки шлюбів було укладено завдяки кріслам для розмов. Як і те, скільки небажаних пліток поширилось завдяки їхній сприятливій конструкції. І, тим паче, нам ніколи не дізнатись, скільки відбулось вдалих рішень і скількох політичних катастроф людству так і не вдалось уникнути.

Наталія Орінго