Януш Корчак колись писав, що до дитини не потрібно спускатися з власної висоти — до неї, навпаки, потрібно тягтися навшпиньки. Це справедливо не лише для виховання, а й для письменництва. Написати дитячу книжку — коротеньку казочку, а чи навіть віршика — буває складніше, ніж великий роман. Адже потрібно бути прямим і чесним, не прикриваючись метафорами чи роздумами, але при цьому бути художнім. А найголовніше — діти гостро вловлюють фальш і неправду. «Не подобається, не читай це» — ніби не найстрашніша критика, але в країні, де найбільший відсоток книжкових продажів припадає саме на дитячий сегмент, це вирок. Як зі своєю задачею намагаються впоратися наші письменники?

Кращі книжки зараз — нетипово серйозні навіть для хорошої дитячої літератури. Та хтозна, на скільки років подорослішали наші малюки за останні два роки… Я уявляю себе консультанткою в книгарні. Хто прийде до мене, що я їм пораджу? 

«Ручну-зручну розмову. Путівник жестовою мовою» Ганни Ткач потрібна хлопчику, чия бабуся нещодавно втратила слух внаслідок контузії. Їй важко читати по губах, тому він вивчить мову жестів і буде щодня розповідати їй, як справи в школі.

«Таємні історії маленьких і великих перемог» Тані Стус допоможе сестричкам-переселенкам, що не можуть добре заснути без своїх іграшок. А іграшки чомусь не влізли у валізки, хоч як вони не пробували їх туди покласти. 

«Кеди в небі» Віталіни Макарик — сумній підлітці з великими очима. Недавно вона перейшла у нову школу і тепер намагається порозумітися там з усіма. Вона переплаче над книжкою та стане сильнішою.

Віталіна Макарик у книгарні «Є» 

«Руді і Чумацький Шлях» Григорія Фальковича пораджу першачку, що попросить щось про тварин: він дуже просить песика, та батьки все ніяк не дозволяють, кажуть, що він не буде з ним гуляти, а він буде, обов’язково буде, ви не думайте, ось якщо перший клас закінчить на самі п’ятірки!.. 

«Стешку, дочку винахідника» Наталії Довгопол купить тато в пікселі, для однієї малої бешкетниці. Стешка і її мандрівні скоморохи змусять її хоч півгодинки спокійно посидіти біля батька, поки він відпочиватиме з дороги.

«Диктувала це сорока, а записував їжак» Сашка Подоляка — для виховательки дитсадочку, щоб читати і вчити нові віршики. Згодом по неї прийдуть ще двоє мам з малюками: дуже вже сподобалися.

Колаж «Читомо» 

У мене немає дітей, але я часто купую дитячі книжки. Не на подарунок — собі. Письменниця Кетрін Ранделл колись влучно сказала: «Дитячі книжки спеціально написані для того, щоб їх читала та частина суспільства, яка не має політичної чи економічної влади. Люди, які не мають ані грошей, ані права голосу, ані контролю над капіталом, працею чи державними інституціями. Які орієнтуються у світі, знаючи свою вразливість. І, таким чином, люди, які ще не вміють нав'язувати власні упередження іншим людям і гризти самі себе. І оскільки в багатьох випадках у житті — що б ми собі не говорили — дорослі теж безсилі, ми, дорослі, маємо звертатися до дитячих книжок, щоб нагадати собі про те, що ми залишили в дитинстві».

Тягтися навшпиньки, вивищуючись над собою, щоб дитині було на кого спертися, на що рівнятися... Дбати, не здушуючи у обіймах, допомагати, не перекриваючи кисень... Задача для батьків, учителів, письменників. Задача, певно, для всього людства, адже діти вбирають у себе не лише книжки — увесь оточуючий світ. Ми не можемо зробити його ідеальним, а що можемо? Навчити жити в ньому, такому недосконалому, і бути щасливим. Адже щастя можливе завжди, якщо добре пошукати. Може, десь між сторіночок? Пошукайте і ви.

Анастасія Орінго