Цей випуск ювелірних подорожей абсолютно особливий. Ми познайомимо вас із найвидатнішим майстром 19-20 ст., який походив із невеличкого села Гнатівка, що на Київщині. Йосип Абрамович Маршак — купець, ювелір і меценат, засновник всесвітньовідомого ювелірного дому "Маршак", де в приміщеннях 92 будівель вироблялась більше ніж половина золотої продукції Південно-Західного регіону тодішньої імперії. Техніка лиття була секретним ноу-хау фірми Маршака. І саме литі вироби зі срібла і платини принесли найбільшу славу Йосипу Абрамовичу — рівного йому не було в імперії.

Йосип Абрамович народився 1854 року і був старшою дитиною в небагатій сім'ї Абрама Ісаковича та Фені Лазарівни. У 14 років художньо обдарований парубок залишає рідний дім, щоб навчитися ювелірної майстерності в Києві. Роки навчання промайнули як мить і потрібно було з чогось починати. Йосип ризикує й останні 100 рублів (придане дружини) витрачає на необхідні матеріали. Але навіть цих коштів недостатньо і він закладає свій єдиний костюм.

2 травня 1878 року, Йосип, нарешті, відкриває власну майстерню на Подолі, тоді в найбіднішому і непрестижному районі Києва. Працював майстер сам, хіба що іноді допомагала дружина. За рік справи ювеліра-початківця настільки пішли в гору, що він із сім'єю переїжджає до просторої п'ятикімнатної квартири на Хрещатику. Для майстерні також було потрібне нове приміщення, більш респектабельне. Спочатку Йосип ділив метри з годинникарем-швейцарцем, не втрачаючи при цьому можливості налагодити контакти з його клієнтами. Таким чином популярність Маршака зростала в геометричній прогресії. Якість і гарний сервіс швидко зробили ім'я новому ювеліру - щороку кількість індивідуальних замовлень зростала. Збільшився і штат майстерні — тепер Маршаку допомагали три учні та один підмайстер. За перші чотири роки в новій майстерні Маршака було виготовлено 7 фунтів прикрас із золота. Тут також працювали зі сріблом (робота з різними цінними металами означала, що майстерня високого класу).

У 1885 році на Маршака працюють уже понад двадцять осіб. Замовлення множаться, Йосип подорожує, презентує свої витвори на виставках та невпинно продовжує створювати нові моделі. У золотий вік російсько-французьких відносин Йосип використовує кожну поїздку до Франції для навчання новим технікам, щоб потім впроваджувати ці технології на практиці. Відданість справі й величезна працьовитість дають свої плоди — вироби Маршака завойовують медаль на Всесвітній виставці в Чикаго, а потім і в Антверпені.

У 1891 року в кам'яному будинку на Хрещатику, 8 з'явилася фабрика золотих і діамантових виробів Йосипа Маршака і власний магазин, де працювали вже 46 робітників. Маршак відправляє свої вироби в ювелірні магазини близького зарубіжжя і прагне завоювати весь ринок імперії. Задля цього наймає найкращих художників і використовує сировину найвищої якості — ювелір не визнає півмір. У це складно повірити, але активна діяльність Йосипа Абрамовича змусила понервувати навіть знаменитого Фаберже. Маршак просто переманив до себе всіх найкращих майстрів міста і створив для них практично ідеальні умови, "закриваючи" весь ювелірний ринок Києва. Конкурувати з ним було складно, тому фірма Фаберже змушена покинути Київ і переїхати до Одеси.

У 1900 році вироби Йосипа Абрамовича були відзначені срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. 1902 року він отримує золоту медаль на всеросійській виставці в санкт-петербурзі, 1905-го — найвищу нагороду (Гран-прі) на виставці в Льєжі. Періодично фабрика отримувала замовлення з-за кордону.

Для свого часу Маршак був новаторським керівником. Він першим в імперії брав на роботу в ювелірний цех жінок. Саме вони виконували кропітку ручну роботу з виготовлення тоненьких ланцюжків і шліфування прикрас. За час роботи фірма Маршака навчила ювелірної справи понад 300 учнів. Але Йосип був не тільки щирим, а й вимогливим керівником: засуджував паління в недозволеному місці, запізнення, грубість до службовців, а також появу на роботі в нетверезому стані, візит під час робочого дня знайомих або родичів — за все це були передбачені штрафи.

Безтурботний час тривав недовго. Під час революції 1917 року сім'я Маршака змушена покинути батьківщину, захопивши лише залишки творінь Йосипа. Життя Йосипа Абрамовича обірвалося рано, у серпні 1918-го, через важку хворобу. Він встиг скласти заповіт, згідно якого розподілив капітал між своїми вісьмома дітьми, призначив виплати допомоги майстрам, виділив кошти для утримання школи й училища при фабриці та потурбувався про посаг для дівчат, які працювали на фірмі. Але цей заповіт так і залишився невиконаним через революцію. Фабрику націоналізували, а більшість коштовностей переплавили.

Сини Олександр і Володимир працювали разом із батьком, а після його смерті намагалися продовжити справу за кордоном. Однак повноцінне виробництво відродити не вдалося, лише магазин у Парижі. Успадкувавши секрети майстерності свого батька Йосипа, Олександр створює унікальні речі в дусі свого часу і навіть завойовує численні нагороди на салоні "Ар-деко" 1925 року. Але Друга світова війна ставить під загрозу подальше існування ювелірного дому. Порятунок приходить від нових компаньйонів — талановитого художника Александра Дірінжера і справжнього професіонала з тонким чуттям Жака Верже. Трійця пропонує своїм клієнтам шикарні вироби: об'ємні каблучки, що нагадують маленькі подушечки, всипані діамантами та сапфірами, рубінові грона смородини, орнаменти зі смарагдів у вигляді листя. Предмети дійсно новаторські для свого часу. Краса та естетика в них перебувають на першому місці й важніші за вартість каменю; оригінальність малюнка і майстерність виконання превалюють над чистотою діаманта. Ця абсолютно нова "філософія" приносить Дому Маршака величезний успіх.

Нині всі вироби бренду малюють, проектують і виготовляють повністю в Парижі. В основному це єдині екземпляри, кожний зі своїм номером. Повторюватися можуть не більше 5-10 предметів, причому кольорове оздоблення не дублюється ніколи. Більшість нових виробів є репродукціями того, що вже було створене раніше. Однак це зовсім не копії, а сучасні речі, в яких присутні не тільки ідеї та дух марки, а й новаторський підхід.

Наталія Орінго