Коли ми, як читачі, перестаємо звертати увагу на наявність у книгах ілюстрацій? Гадаю, з появою у шкільній програмі більш-менш серйозних оповідань на кількадесят сторінок.

Шкільні підручники та хрестоматії взагалі мають мало спільного із гарним смаком та художністю оформлення, а для творів за програмою, коли треба за два уроки пройти не тільки зміст, мораль, зробити висновки, а ще й поринути хоча б трохи в біографію письменника, ілюстрація є небажаним елементом, що відвертає увагу.
Тож в міру дорослішання ми звикаємо покладатися лише на власну уяву при читанні книжок, що, треба зазначити, є цілком корисною вправою для стомленого мозку. Та, на мій погляд, ілюстрація все ж таки є неодмінним супутником літератури, незалежно від віку книголюба. Чому красивою, чи принаймні хоча б привабливою має бути лише обкладинка чи форзац? Доки верхівкою прикрашання будуть розмальовані обрізи, а на всіх цих сотнях пружних сторінок пануватимуть самі лише літери?

Загалом, ілюстрування як сучасних творів, так і класичних, у закордонному бібліо-світі явище модне та поширене.

Художники не вагаються братися навіть за метрів літератури, вигадані образи яких так закарбувалися з часом, що, здається, передаються з покоління в покоління в незмінному вигляді десь на генетичному рівні. Згадайте самі оте виразне закочування очей, коли підлітки знайомляться з класичними творами десь 18-19 століття. Бо старі герої у старих декораціях аж ніяк не запускають роботу кліток сірої речовини. Помістіть Ромео в кеди та джинси, поселіть Грегора Замзи в лофт, і твір в очах молоді заграє новими відтінками.Такі невеликі сучасні деталі не дають чіткого образу, і, як правило, належать до крихітної частини сюжету, уривків. Тому залишають простір фантазії, але водночас інтригують та стимулюють подальше фантазування. Сучасна ілюстрація — це ще один спосіб показати відому всім історію під іншим кутом зору.

Перед вами наклад «Володаря мух» з ілюстраціями Сема Вебера, що також встиг попрацювати над творами «451 за Фаренгейтом» та «Дюна».

Що ж робити з творами, які й так фонтанують неоднозначністю, щоразу показуються читачеві з іншої точки зору, тобто зі складними, багатошаровими змістовно та насиченими сенсами книгами? На мій погляд, ілюструвати й робити це частіше — для кожного погляду свій стиль. Що з того, що світ побачить не одне ілюстроване видання, а три? Все одно, класику весь час передруковують, то чому б не додати фарб та візерунків черговому накладові?

Тільки подивіться на цей чудовий примірник твору Ґабріеля Ґарсіа Маркеса «Сто років самотності». Опублікована Literature Random House у зв'язку з 50-річчям публікації «Сто років самотності», ілюстрована версія включає малюнки чилійської карикатуристки Луїзі Рівері та шрифт, розроблений сином автора, Гонсало Гарсіа Барча. Видання, яке вразило всіх, хто колись подорожував до містечка Макондо. Починаючи обкладинкою із форзацом і закінчуючи ілюстраціями на розворот.

Це ж якийсь екзотичний десерт на святі, а не книжка! Магічний реалізм взагалі є гарним фундаментом для ілюстрування, а у випадку з Маркесом кольорові малюнки вдихають у сюжет ту саму жагу до життя та втамовують спрагу відчуттів, яких не вистачає сучасному читачеві роману. На жаль, українською цього видання нема, та книгою можна помилуватися в мережі.

Існує думка, що ілюстрація, особливо кольорова, стилізована, може перетягувати увагу на себе, а в деяких випадках суттєво впливати на сприйняття змісту, якщо ми говоримо про тяжкі, трагічні літературні твори. Робить його більш поверхневим, а емоції від прочитаного минущими. Та, як мені здається, приклад роботи українського ілюстратора над збіркою «Розстріляне відродження» видавництва «Основи» доказує протилежне. Двадцять лаконічних та гострих ілюстрацій Сергія Майдукова занурюють в атмосферу цієї темної доби й дають змогу по-новому подивитись на творчість представлених у книжці авторів.

Саме з огляду на вищезазначені причини я не вагаючись придбала книгу«Ромео і Джульєтта» видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га з казковими ілюстраціями Владислава Єрка. І тепер млію, відкриваючи яскраво-пурпурову обкладинку, що приховує чарівні, стримані у кольоровій палітрі, але насичені деталями ілюстрації. Для людини, що взагалі не сприймає поезію у всіх її проявах, поява на поличці твору Шекспіра – беззастережна капітуляція.

Прошу, похизуйтесь у коментарях ілюстрованими книжками "для дорослих" , що прикрашають вашу бібліотеку.