Якби гастрономічні тури існували у 19 столітті, тогочасна Україна містилася б на мапах багатьох туристів як місце дивовижного сплетіння кулінарних традицій і смаків. А одним з центрів тяжіння неодмінно була б перлина Полісся — місто Рівне.

Тільки уявіть, у першій половині 19 ст. у Рівному самому лише князю Казимиру Любомирському належало 22 корчми, 18 шинків, 2 трактири та 2 рейнських погреби. За  Вікіпедією станом на 1849 рік в місті проживало близько 3000 мешканців. А це значить, стараннями князя Любомирського в цьому невеличкому місті на півночі України на 75 мешканців працював один заклад харчування. Додайте сюди інших рестораторів і отримаєте справжню кулінарну Мекку.

За майже півстоліття ситуація докорінно не змінилась і станом на 1913 рік у Рівному офіційно налічувалось 35 готелів при яких були ресторани або буфети. Окрім них зустрічали гостей ще два ресторани й три кафе, пивні та винні лавки. Графік роботи більш ніж сприяв веселому образу життя: вгамувати голод до їжі та розваг можна було щодня з 8 ранку і до 23 години вечора. Завсідники елітних закладів могли розраховувати на відпочинок під акомпанемент оркестру в супроводі шоу-кабаре до 3 години ночі.

Подальші історичні події звели майже нанівець прояви високої кухні і при совєтах було все менше закладів, де подавали щуку по-паризьки, флячки чи марципани. Звісно, приємно провести вечір у затишному ресторані, але ж ніщо не замінить страв, приготовлених вдома з любов’ю та найщирішими побажаннями. Традиційна українська кухня, до збереження якої дотична кожна хазяйка у кожній оселі, продовжувала тішити рівненчан та гостей регіону особливими смаками. Чимало зі стародавніх рецептів популярні й зараз, не без уваги та підтримки фондів зі збереження культурної спадщини. Подивімось, чим варто поласувати, якщо завітали до цього мальовничого краю.

Вираз «набити шлунок» для рівненчан має майже сакральне значення. Бо кулінарна пам’ятка регіону — рецепт мацика — полягає якраз в набиванні свинячого шлунку. А назва буквально походить від слова «мацати»: продукт регулярно притискали пальцями, щоб визначити ступінь готовності. Наші пращури готували цю страву переважно перед Різдвом, а куштували наготовлене вже на початку сінокосу. Саме в цей період на горищі, де сушилися туго набиті м’ясом «торбинки» зі свинячого шлунку, трималась оптимальна температура та вологість. Сьогодні сучасні прилади дозволяють «мацикувати» хоч цілий рік, тому ви легко знайдете цей делікатес  в продажу і зможете забрати з собою додому як смачний сувенір.

Ще одна страва довготривалого зберігання, цього разу для любителів рибки.  Водні багатства краю не дозволяють рибалкам вертатись додому з пустими руками, тож місцеві господині володіють секретом, як смачно й оригінально приготувати чималий улов і при цьому не стояти весь час біля пічки. І можна сказати, що саме у пічці і є вся «сіль» цієї страви, бо потрібна дров’яна. Докладний рецепт чудово показано в роліку каналу «Супільне. Рівне».

Гадаю, ефект від такого методу приготування десь на межі сушіння й копчення, а смак й аромат не піддаються опису.  Як бачите, Рівне й сьогодні може здивувати зголоднілого туриста гостинністю й подарувати справжню насолоду від смакування їжею. Тож подорожуючи країною у справах чи прокладаючи маршрут до найбільш відомих туристичних місцин, не полініться повернути на північ, в бік Рівного. Тут не тільки знайдете чимало цікавих історичних та культурних відкриттів  — це місто неодмінно закохає в себе, зокрема проклавши гастрономічний шлях до вашого серця. І взагалі, здійснити гастротур до Рівного треба хоча б для того, щоб дізнатись як смакують ланципупики.

В статті використані фотоматеріали з сайту Агенції сталого розвитку міста