Потрібно мати неабияку частку оптимізму і віру в майбутнє, щоб писати в жанрі фантастики. Адже письменники малюють похмурі картини блідих світів, спустошених війнами, аморальністю та байдужістю, лише з тією метою, щоб запалити в читачах іскру сумніву: «А чи такого майбутнього я прагну?» За перебільшеними декораціями, населеними розумними машинами та позаземними форами життя, стоїть наша реальність. Нам лише надано можливість почути відлуння мелодії, яку з таким захватом слухає людство просто зараз. Питання в тому, коли новий томик у яскравій обкладинці перейде з фантастичної категорії в історичну.

Відповіді на одвічне питання «Що робити?» не приховані між рядків, ними рясніють сторінки літературних бестселерів і поки що маловідомих творів.

Так, фантастика не завжди розважає. Вона може пробудити в душі сумніви та тривогу, так, що іншим разом навіть замислишся, а чи не краще почитати щось більш легковажне. Бо складно, а вірніше неможливо знайти відповіді на всі питання, що неодмінно переслідуватимуть, турбуватимуть із кожною прочитаною сторінкою. Та відсутність відповідей — це ще не вирок, куди складніше доведеться людству, коли зникнуть навіть питання. Тож варто зберігати ці віконечка в загадковий дивовижний світ, аби не пропустити той час, коли в них замість темної порожнечі зажевріє світло.

Наталія Орінго