Чи часто, говорячи про Афріку, ми думаємо про передову сучасну літературу? Між тим за останні десятиліття африканські країни подарували світові чимало яскравих, актуальних письменників і письменниць, що не бояться складних тем і прямих питань.

Історія Африки ніколи не була простою. Колоніальне минуле, важкий процес визволення та численні громадянські війни породили безліч соціальних та економічних проблем, психологічних травм і, відповідно, тем для літературної творчості. Величезну масу болісного досвіду потрібно було якось обробити, і література стала чудовим інструментом. Розквіт літературної творчості в Африці припав якраз на середину XX століття - час, коли африканські країни здобували незалежність. Нове покоління африканських авторів шукало відповіді на питання про своє місце у світі, майбутнє своїх країн, збереження історичної пам'яті, болючу взаємодію африканської та європейської культур... Від самого початку молодим письменникам було не звикати до складних тем. У якомусь сенсі звернення до непростих й спірних сторін життя стало відмінною рисою африканської літератури.

Сучасні автори Чорного континенту продовжують традиції своїх попередників. Час минає, а складних питань менше не стає, навіть навпаки, до них додаються нові: досвід війни, взаємодія з традиційними культурами, права жінок... До речі,  серед сучасних африканських літераторів чималий відсоток - це жінки. Тож тема прав жінок і фемінізму з'являється в африканській літературі регулярно. І найвідоміша авторка серед них - це уродженка Нігерії Чімама́нда Нґо́зі Аді́чі, чиє ім’я ви вже, напевно, чули.

Її книжки перекладають безліччю мов, вона виступає на TED, є володаркою безлічі літературних премій. А ще Чімаманда  - одна з найвідоміших діячок сучасного фемінізму, ні, не африканського, а світового. Її феміністичні погляди - не просто данина сучасності, вони виросли і сформувалися в дуже важких умовах. За спогадами самої письменниці, в її дитинстві вважалося ненормальним, якщо жінка з'являлася на вулиці одна, без чоловіка. І це при тому, що росла Чімаманда не в провінції, а у великому університетському місті! Її мати, Грейс Іфеома, працювала в університеті адміністратором і була першою жінкою в Нігерії, якій вдалося обійняти таку посаду. За це вона отримувала чимало косих поглядів і образ. Не дивно, що це вплинуло і на саму Чімаманду: вона дуже рано зрозуміла, що хоче іншого, вільнішого життя.

На щастя, їй пощастило: здобувати вищу освіту вона вирушила до США, де у жінок було значно більше прав і свобод. Але, приїхавши в Америку, Чімаманда виявила, що місцевих жителів куди більше дратує не її стать, а колір її шкіри. В Америці вона виявилася такою ж чужою, як і у себе на батьківщині. Один із перших романів Адічі, "Американа", присвячений якраз осмисленню цього дивного і болючого досвіду.

На фото: брошка "Чорна діва"

Адічі у своїй творчості часто звертається до тем, які здаються специфічно африканськими: різниця культур та їхня взаємодія, тяжке становище жінок і їхні пошуки сил у всіх можливих джерелах, громадянські війни... Останній темі присвячений її, мабуть, найвідоміший роман "Половина жовтого сонця". Ця сама "половина сонця" - символ на прапорі Біафри, напіввизнаної національної держави, що відокремилася від Нігерії 1967 року і проіснувала всього три роки. Уся дія роману відбувається на тлі громадянської війни. П'ятеро головних героїв живуть, діють, закохуються і змінюються в атмосфері цієї війни, безперервної та в чомусь уже звичної. Роман "Половина жовтого сонця" 2007 року виграв Жіночу премію в галузі художньої літератури, одну з найпрестижніших літературних премій Великої Британії за твір, написаний англійською мовою. Варто визнати - заслужено, хоча сам роман дуже важкий, і навряд чи можна рекомендувати його всім підряд.

А ось що точно можна і навіть треба рекомендувати всім подругам, їхнім мамам і донькам - це есе "Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п'ятнадцятьох пропозиціях". Та й друзям із синами теж, щоб просвіщалися. "Люба Іджеавеле..." - це водночас і есе, і маніфест, і повість у листах - п'ятнадцять листів Адічі своїй подрузі, що хоче виховати свою маленьку доньку в дусі фемінізму. У цій невеликій, незвичайній, легкій за стилем книжці Адічі дає поради - як прищепити юній дівчинці поняття про власну важливість і гідність, як захистити її від сорому перед власним тілом, як навчити створювати рівні стосунку із чоловіками, як виховати в ній рішучість, цікавість і сміливість. Так, це маніфест - але маніфест настільки людяний і теплий, що до нього хочеться прислухатися. З такими інтонаціями не віщають вічні істини - скоріше, дають добрі поради, втішають і підтримують.

Якщо Африка і світова література здаються вам далекими одне від одного поняттями - настав час переглянути свої погляди. Чімаманда Нґо́зі Аді́чі - гарний приклад сучасної, сміливої авторки, яка чудово володіє словом і вміє говорити на найскладніші теми. Її книги показують - далека для нас Африка насправді не така вже й далека й, можливо, саме зараз час відкрити її для себе?

Женя Орінго