Середньовічні бестселери? Як це? Адже всім же відомо, що в Середні віки читати вміла одна людина із сотні, а всі книги були або Бібліями, або молитовниками. Однак подібні твердження – не більше, ніж міфи. Історія середньовічних книг та їхніх читачів набагато цікавіша.

Як відомо, у Середні віки створення книжок було процесом довгим, складним і дорогим, а грамотність – умінням, м'яко кажучи, не масовим. Лише в епоху Високого середньовіччя грамотність поширилася серед аристократів і городян (щонайменше у вигляді навички впізнавати в тексті знайомі літери), а з умінням читати з'явилося й бажання це робити. Літературних творів стало з'являтися більше, у тих, хто читає, почали вироблятися власні смаки та вподобання, а серед книжок з'явилися фаворити і свого роду «бестселери».

А після винаходу Гутенбергом друкарського верстата, який був здатний виробляти книжки сотнями, виникло і таке явище як масова література. Аналоги сучасних детективів і любовних романів «у м'якій обкладинці» (з поправкою на тогочасні смаки та рівень грамотності) користувалися шаленою популярністю. Тоді ж з'явилися і друковані політичні памфлети – прототип сьогоднішньої «жовтої преси» і стрічки фейсбуку... Одним словом, середньовічному читачеві було зовсім не нудно!

На фото: підвіс «Роуз»

До речі, ви напевно чули, що книгою, яку найчастіше друкували в епоху Гутенберга, була Біблія. Як не дивно, це теж міф! Біблія, ясна річ, друкувалася часто, але до звання «найпопулярнішої книги» їй було дуже далеко. Абсолютним лідером є «Нюрнберзька хроніка» – розкішна ілюстрована енциклопедія, що викладає всесвітню історію від створення світу до XV століття, сповнена біблійними алюзіями, притчами, розповідями про екзотичні країни й історичними анекдотами (на додаток до того ж ще й численними кольоровими ілюстраціями). Друкованих примірників Біблії до наших днів дійшло 49, а «Хроніки» – 1250!

Отже, давайте познайомимося з книжковими хітами Середніх віків та епохи Гутенберга. 

Роман про Олександра. Ця книжка – фантастичний і дуже приблизний переказ біографії Александра Македонського, а ще один із найдавніших прикладів популярної літератури. Запаморочливими пригодами Александра зачитувалися ще в республіканському Римі (який від Александра відділяло не більш як 200 років). З грецьких і римських рукописів про цю історію дізналися в Європі; через Іспанію вона потрапила до арабів, через Візантію – до Персії, де за її мотивами великий Нізамі створив поему «Іскандер-наме» (буквально «Книга Олександра»).

Чи не кожен народ, що вмів писати, створював власні перекладення «Роману про Олександра»: французи, німці, англійці, шотландці, угорці, ефіопи, сирійці. Єврейські вчені переказували «Роман про Александра» в богословських працях, цитату з нього навіть вставлено в рукопис «Беовульфа»! Ось що таке справжня популярність.  Кількість копій «Роману...» ненабагато поступається кількості копій Біблії. При цьому дивним є те, що в кожному регіоні своєю мовою створювалася фактично окрема книжка про Александра: «Іскандер-наме» Нізамі не схожа, наприклад, на «Книгу про Олександра» з Шотландії XIV століття. «Роман про Александра» – не стільки конкретна книга, скільки загальний сюжет, на який було створено неймовірну кількість варіацій.

Ілюстрація з французького рукопису «Роману про Олександра»

Кентерберійські оповідки. Віршовані історії Джеффрі Чосера вважають першим твором, написаним англійською мовою. У сенсі, не давньоанглійською, не латиною, а саме тією англійською, яку в змозі прочитати навіть ми з вами. «Кентерберійські оповідки» – це 24 історії найрізноманітнішого стилю та змісту: від філософських притч і переказів античних міфів до сороміцьких анекдотів, поряд з якими «Декамерон» здасться псалтирем. Чосер написав їх наприкінці XIV століття; до книгодрукування ще залишалося майже 100 років, але це не завадило «Кентерберійським оповідкам» набути шаленої популярності.

Їх переписували і купували у величезних кількостях, і, схоже, попит був такий великий, що писарі не справлялися з обсягом роботи. Відомо, що Чосер кілька разів редагував «Оповідки» вже після їхнього виходу у світ, і після однієї з таких редактур у тексті з'явилося звернення до писаря, який регулярно робив копії з книги Чосера. У зверненні автор бажав переписувачу Адаму Пінкхерсту лишая й облисіння, якщо той, як і раніше, робитиме в копіях помилки... Схоже, це ще й один із перших прикладів зламу «четвертої стіни» в літературі.

Гравюра до «Кентерберійських оповідок» з видання 1491 року

Роман про Лиса. Історія про хитрого й харизматичного лиса Рейнара, який спритно дурить злісного й жорстокого вовка Ізенгріма, нерозумного й неповороткого ведмедя Брауна, пихатого й зарозумілого лева Нобля та інших неприємних персонажів, у Середні віки була відома кожному. Приблизно як із «Романом про Александра», в одного сюжету було безліч втілень різними мовами, але найвідомішим варіантом вважається французький. Саме в ньому зібрані найпопулярніші історії про Рейнара: як він обманює жорстокого Ізенгріма і зваблює його дружину, Даму Ерсен (куртуазний і красномовний лис, зрозуміло, подобається їй значно більше, ніж похмурий чоловік-вовк); як він ухиляється від покарання на суді лева Нобля; і навіть як він обманом виманює сир у ворона Тьєселіна (який перед тим сам його в когось вкрав).

Усі ці сюжети були чудово знайомі середньовічній освіченій людині. Навіть у поезії того часу регулярно трапляються згадки Рейнара, Тьєселіна або Ізенгріма – читачам без жодних пояснень було зрозуміло, що поет говорить про хитрість, легковірність або злостивість. У Новий час історії про Рейнара охоче переказували найрізноманітніші автори; найвідоміший з них, звісно ж, «Рейнеке-ліс» Гете.

На фото: кольє «Лиса»

Те, що тут розказано всього про три популярні книжки, зовсім не означає, що їх на всі Середні віки нараховувалося тільки три. Літературний світ ще до книгодрукування був вельми жвавим і різноманітним, а серед книжок були і фаворити, і аутсайдери. Багато речей, звичних нам, не здивували б і людину Середньовіччя. Так, погодьтеся, вже складніше повірити, що в далекі часи люди радикально відрізнялися від нас 

Женя Орінго