Взаємодія різних культур може проявлятися по-різному. Це можуть бути запозичені слова, або модні індійські шаровари, або суші-ресторан на сусідній вулиці... Або ж ювелірні прикраси.

За прикрасами можна вивчати міграції народів і поширення різних культур - зовсім як за картами. І це при тому, що ювелірні вироби для археолога - найпідступніші знахідки. Точний вік у них практично невстановний: між прикрасою і її власником може бути різниця в 100-200 років, а то й більше (не тільки ми носимо вінтажні брошки і передаємо коштовності у спадок). Шляхи потрапляння прикрас до того чи іншого власника теж вельми заплутані: їх могли купити, вкрасти, отримати в дар... Зате за ювелірними прикрасами можна вельми точно зрозуміти, де і в якій культурі вони були створені. І якщо, наприклад, у кургані вікінгів ви знайшли каблучку з арабською в'яззю - ви абсолютно точно можете сказати, що вікінги контактували з мусульманським світом, хоч би як неймовірно це звучало...

Власне, один із найдивовижніших прикладів міжкультурної взаємодії саме так і виглядає: каблучка з арабською в'яззю в скандинавському похованні IX століття. Наприкінці 1880-х рр. у кургані неподалік шведського міста Бірка археологи знайшли дивовижну і зовсім несподівану річ: срібну каблучку з пурпуровим каменем. На камені були вирізані літери, дуже схожі на арабські. Невже вікінги взаємодіяли з ісламським світом? А можливо, перстень опинився в кургані випадково? На жаль, тоді в археологів не було достатніх знань і технологій, щоб відповісти на ці запитання, і перстень понад сто років залишався загадковим і незрозумілим артефактом. 

Але 2015 року сучасні вчені вирішили вивчити перстень під електронним мікроскопом - і з'ясували багато цікавого. По-перше, пурпуровий камінь виявився не каменем, а кольоровим склом, яке в Скандинавії, втім, було рідкістю і вважалося не меншою коштовністю. По-друге, перстень практично не мав слідів носіння - схоже, що жінка, похована в кургані, була його єдиною власницею і одягала лише в особливих випадках. По-третє, напис на каблучці дійсно був арабським: його прочитали як AL_LLL-[H], "Аллах".

І по-четверте - найцікавіший факт - напис мав орфографічні помилки! Тобто, перстень був не автентичною арабською прикрасою, а чимось на кшталт туристичного сувеніра дев'ятого століття. З цього випливає, що вікінги не тільки відвідували арабський світ і привозили звідти екзотичні товари. У якомусь сенсі у них була мода на екзотичні арабські речі! Цілком імовірно, що каблучку зробив шведський майстер, який знався на модних тенденціях, знав, як пишеться слово "Аллах", але не був великим фахівцем в арабському правописі. Однак усе ще залишається загадкою, ким була власниця каблучки. Багатою шведською любителькою заморської екзотики? Або пришельницею з Халіфату, яка сумувала за домом? Можливо, це ми теж коли-небудь дізнаємося.

Приблизно століттям пізніше в Британії, серед місцевих поселенців-нащадків скандинавів поширилася не менш оригінальна мода. У 2017 році в Лінкольнширі (Англія) було виявлено арабський дирхам. На той момент завдяки каблучці з Бірки про торговельні зв'язки Скандинавії та Халіфату вже було непогано відомо. Дирхам в Англії сам по собі нікого не здивував. Здивувало інше: срібна монета була з двох боків позолочена, а з краю в ній було просвердлено невеликий отвір. Навіщо? Відповідь з'ясувалася досить швидко: позолоченим дирхамом не розплачувалися, його носили як кулон. Під час подальшого дослідження виявилося, що з одного зі боків позолота стерта по діагоналі: мабуть, монету носили ще й як брошку, а позолоту стерла діагональна застібка. Ще один незвичайний доказ контактів Скандинавії з ісламським світом; до речі, цікаво, як би поставилися до подібних прикрас самі араби?

Справедливості заради, носіння монет як прикрас - не тільки скандинавська традиція. Так робили в дуже багатьох культурах і країнах, і Україна, до речі, не виняток: згадайте українські дукачі! Спочатку дукачі справді робили з монет (часто, до речі, австрійських), потім на них стали перетворювати жетони, медалі і навіть військові нагородні знаки. Ось ще один приклад культурної взаємодії.

Полтавський дукач, приблизно XVIII століття

Також у Британії 2021 року знайшли ще одну незвичайну прикрасу з цікавим прикладом культурного запозичення. Це невеликий золотий підвіс приблизно XIII століття зі вставкою з насичено-темного граната. Підвіс має дорогий вигляд, свого часу він явно належав знатному і заможному англійцю. Але найцікавіше в ньому те, що на підвіс нанесено напис на івриті! Напис короткий - всього чотири літери, AGLA, скорочення від фрази Atha Gebri Leilan Adonai, що приблизно перекладається як "Ти, Господь, могутній навіки". І, так, ви все правильно зрозуміли - івритська абревіатура написана латинськими літерами.

Виходить, що добропорядний англієць навіщось носив підвіс із написом на івриті, при цьому зробленим зрозумілою йому латиницею. Але навіщо? Виявляється, в Середні віки іврит вважався мовою магії! Слова на івриті, як вважалося, мали величезну силу, могли захистити від зла, привернути багатство і зробити багато інших приємних речей. Досить дивно, що тих, хто говорив на івриті, при цьому ненавиділи і зневажали... Очевидно, власник підвісу розраховував, що напис магічною мовою принесе йому удачу. І, ні, християнському вченню це не суперечило: магію стали пов'язувати з дияволом і нечистою силою лише наприкінці Середньовіччя, у розпал полювання на відьом. Тож господар підвісу спокійно ходив із ним до церкви (а може, і в синагогу, хтозна).

Міжкультурні взаємодії можуть втілюватися в найнесподіваніших формах - зокрема і ювелірних. До речі, а що ви самі думаєте про сплави культур у ювелірній справі? Любите екзотичні прикраси? Можливо, вам подобаються індійські срібні браслети, або замість кулона ви носите молот Тора? 

Женя Орінго