Говорячи про жінок у владі, важко пройти повз факт, що розчаровує: хоч би якою могутньою не була жінка, формально вона часто залишається «регентом», «співправителькою», «першою леді»... Давайте ж сьогодні поговоримо про жінок, які домоглися не тільки реальної влади, а й реальних титулів!

Титул - це важливо, особливо якщо ви живете в епоху до XX століття. Титул - фактично офіційне визнання вашої влади і впливу. Чоловіки за володіння офіційним титулом готові були на найбожевільніші речі. А що ж жінки? А їм довгий час нічого подібного не належало. Традиція і закон не дозволяли їм залишати другі місця; навіть якщо жінка і домагалася влади і впливу, то це намагалися до останнього не визнавати і маскували за різними обережними термінами на кшталт «королева-регент». Але навіть найстаріші і скам'янілі традиції рано чи пізно дають тріщину. Ось про такі випадки ми сьогодні й поговоримо.

Єлизавета I Тюдор. Хто першим спадає на думку при фразі «англійська королева»? Звичайно ж, дві Єлизавети - покійна королева Єлизавета II Віндзор (сама по собі вражаюча особистість) і її далека попередниця, Єлизавета I Тюдор. Не кожному правителю, незалежно від статі, вдається залишатися на престолі цілих 44 роки і здобути таку славу, щоб його ім'ям назвали цілу історичну епоху! «Єлизаветинський» час в Англії - особливий історичний період, не схожий ні на що: це час стрімкого перетворення другорядної острівної держави на могутню і хижу морську державу, розквіту мистецтв (досить згадати Шекспіра) і остаточної кристалізації всього того, що ми знаємо як англійську культуру.

Цей портрет Єлизавети I вважається найбільш точним

Строго кажучи, Єлизавета - не перша офіційна англійська королева. Першою була її старша сестра Марія Тюдор, але самі англійці вважають, що з управлінням країною вона справлялася не дуже добре і здебільшого займалася переслідуваннями єретиків (прізвисько «кривава Мері» просто так не дають). На молоду Єлизавету англійці покладали великі надії: що вона подолає релігійний розкол, припинить переслідування, принесе країні спокій і мир... і, звичайно ж, вийде заміж і народить спадкоємця. Яке ж було здивування і обурення двору, коли Єлизавета публічно оголосила, що її чоловік - англійська держава, а діти - піддані, і жодних інших чоловіків вона не потребує! І донині існує багато версій, чому королева так рішуче відмовилася від заміжжя. Хоча, найімовірніше, причина проста: вийшовши заміж, Єлизавета миттєво втратила б владу (на що придворні неодноразово натякали). Хто б при здоровому глузді на таке погодився? 

Під час правління Єлизавети відбулося багато воістину історичних подій для Англії: розгром іспанської Непереможної армади, перші англійські експедиції в Америку, промислова революція... Деякі історики стверджують, що насправді внесок Єлизавети тут не надто великий, і їй просто багаторазово щастило. Зізнатися, суцільне везіння протягом сорока років видається неймовірним. Але навіть якщо й так - королева чудово вміла користуватися обставинами. Знаменитий розгром Непереможної армади вдався чималою мірою завдяки шторму: маленький англійський флот загнав численні іспанські кораблі в штормове море. Це не дуже схоже на вражаючу морську перемогу. Проте з подачі Єлизавети про бурю, що знищила майже весь іспанський флот, почали писати як про гнів Божий, який покарав католиків-іспанців за те, що вони напали на протестантів-англійців. Тим самим королева розв'язала іншу важливу проблему: довела легітимність протестантської церкви і припинила обурення на континенті. Якщо вже Бог на боці англійців, то що тут поробиш...

На фото: підвіс «Хід ферзя»

Марія Терезія. Перша і єдина офіційна правителька Австро-Угорської імперії, адміністраторка і реформаторка, «всеєвропейська бабуся», яка за допомогою династичних шлюбів своїх дітей і онуків породичалася з усією Європою... У масовій свідомості Марію Терезію часто уявляють як консервативну і вередливу правительку, яка захоплювалася бюрократичними дрібницями, нехтуючи серйозними питаннями.

Частина правди в цьому є - Марія Терезія справді вирізнялася консервативними поглядами і захоплювалася тим, що ми зараз називаємо «мікроменеджментом». Але водночас вона мала ясний розум, рішучість і рідкісну наполегливість у досягненні цілей. Так, наприклад, коли вона зійшла на престол, то виявила, що Австрія перебуває в жахливому стані: скарбниця була порожня, армії практично не існувало, а міжнародний престиж Австрії стрімко падав. Щоб злиденну, слабку Австрію не розірвали на частини сильніші сусіди, Марія вирішила домагатися імператорського титулу. Однак жінка формально не могла мати цей титул, тому Марія почала «робити імператора» зі свого чоловіка. Унаслідок дипломатичних хитрощів Франц I Стефан отримав корону, проте для всієї імперії було очевидно, що це лише формальність: справжня влада належала Марії, саме вона видавала закони, виступала перед міністрами та командувала армією. 

Правитель Австро-Угорщини носить не тільки імператорський титул, а ще й кілька королівських: король Богемії, король Угорщини, король Хорватії... Аби остаточно закріпити свої права, Марії Терезії треба було коронуватися, що вона й зробила, незважаючи на численні обурення. Обурення були викликані тим, що в номенклатурі не були передбачені титули для жінок. Марія вийшла з положення просто і витончено: вона взяла чоловічі титули і за документами стала «королем»! 

Несподівано, але Марія Терезія цікавилася військовою справою і непогано в ній розбиралася. Одним із перших її нововведень після сходження на престол було створення в Австрії регулярної армії. Вона дуже скоро знадобилася у війні з Пруссією, якою правив Фрідріх I Великий - найкращий полководець усієї Європи! І Австрія змогла не тільки вистояти проти грізного супротивника, а ще й значно підняти свій міжнародний авторитет - не кожному вдавалося дати Пруссії відсіч. Сама Марія Терезія згодом писала, що якби на той момент не виховувала цілий натовп дітей, то без роздумів вирушила б у бій сама.

На фото: підвіс "Велич королеви"

Жінок довгий час було заведено сприймати як «несправжніх»: «несправжніх» правителів, реформаторів, науковців... Навіть якщо жінки досягали висот, їм було заведено відмовляти у формальному визнанні їхніх заслуг. Ті ж, кому недостатньо було визнання наполовину, надихають не тільки на те, щоб здійснювати відкриття і подвиги, а й на те, щоб про це з гордістю розповідати. 

Женя Орінго