Наші статті зазвичай вишиковуються у певному порядку, бо вони мають певну місію: упродовж тижня розкривати заплановану тему. Теми плануються навколо прем’єр та подій, але інколи бувають й спонтанні хвилі натхнення, коли у спілкуванні в контент-чаті несподівано народжується ідея, до якої підтягуються старі спогади та нові образи.

Ми з Олею шукали якісь нові книжки до Таємної кімнати і натикнулися на милий комікс «Тиха дівчина у гучному світі» про історію дорослішання однієї інтровертки. І тут Оля пропонує: «А давай зробимо інтровертний та екстравертний тижні? І на інтровертному ти нічого не пишеш))» 

Це виглядало дуже привабливо, тому ми трохи покружляли навколо теми, втиснули в один тиждень (тому я й знову пишу цього тижня), а потім додали до цієї парочки золоту середину, яка поєднує в собі усі властивості разом.

Так на сцену вийшла приставка «амбі-», як уособлення поточного стану речей у світі. Хоча вислів «не все так однозначно» безнадійно скомпрометований недоречним та постійним його використанням саме у випадках, де усе повністю однозначно, вимушена багатошаровість нашого життя-буття натякає на амбівалентність. Ба більше, розум вже просто кричить про постійну неузгодженість думок та двоїстість відчуттів, але поки не знаходить потрібні двері до правильного коридору.

Про це цікаво поміркувати, побалакати, тому тема тижня була визнана влучною і отримала крила та своє місце у часі. 

Одразу припливли спогади, як уперше почула амбі-слово.

Мені було років шість, коли в гості до нас завітав розумний мамин родич і коли побачив, як я одночасно та по черзі малюю двома руками, сказав: «О, а вона ж у тебе амбідекстр!» Прозвучало це дивно й образливо не лише на мою думку — мама теж стурбувалася, тому усі три жіночих покоління родини почали мене робити нормальною. Ліву руку заборонили і я вчилася малювати й писати, сидячи на ній. Потім у початкових класах цю справу продовжила вчителька, я навіть лінійкою по пальцям отримувала, коли ліва рука перехоплювала олівець, бо довго сиділа на першій парті, під носом у вчительки.

Так, наразі історія про подібні тортури звучить як повна дурня, та бути шульгою при совку чомусь було ненормально і примусове привчання до правої руки ламало деяким дітям нейронні зв’язки. Мені від народження пощастило трохи більше, бо починала я з певної гармонії між півкулями мозку і правою рукою писати навчилася, але й досі відчуваю неприродність та наслідки набутого розсинхрону: коли втомлююся, інколи пишу дзеркально і малюю лівою рукою.  

Друге амбі-слово з’явилося у мене набагато пізніше, коли в журналах почали з’являтися тести на кшталт «дізнайся, хто ти є» (ось тут досить вдалий сучасний приклад таких тестів) і коли я їх проходила, то постійно отримувала різні результати. Ким тільки я не побувала… Але коли вибір широкий, то можна бути залежно від настрою сангвініком, меланхоліком чи взагалі холеричною флегмою, а от що робити з типом особистості? Ну хіба можна бути за одним тестом інтровертом, а за наступним – вже екстравертом? 

Добре, що ця вада не була помітна ззовні, тому мене не лізли перевиховувати і згодом у підручнику психології з’ясувала, що насправді я просто амбіверт, що нормально, а вдалість проходження тесту не у моїх відповідях, а у розумі тих, хто збирав опитувальник. 

А от третє амбі-слово так мені поки що й не підкорилося: до амбітності приглядаюся усі свідомі роки і поки не бачу, за що тут можна вхопитися, бо маю невеличкі цілі та не розумію, що таке успіх.

Мабуть, набалакала я тут вже забагато, як для необов’язкового до прочитання есе. Дякую вам за увагу та пірнаю у прохолоду поетичних рядків Юрія Іздрика, що вкрай мені необхідно, коли на дворі така важка спека. Краще про двоїстість буття й не скажеш!

***

є час коли камінь наріжний – зброя
​і час коли камінь – тіло і хліб
​є час коли світ починають двоє
​і час коли двох розділяє світ

є час коли небо утримує воду
​і час коли гине в воді родовід
​є час коли світло іде зі сходу
​і час коли темрява сходить на схід

є час коли морок ховає минуле
​і час де майбутнє – суцільна пітьма
​є час коли миті свистять ніби кулі
​і час де ніякого часу нема

є час для молитви й благої довіри
​і час де прокляття засліплює зір
​є час поклоніння останньому звіру
​і час коли віри лякається звір
​
​усе що триває – триває у часі
​а все що стається залежить від нас
​буття – тільки шанс на любов і на щастя
​лови і живи поки маєш ще час

***

А що у вас, друзі, зберігається у власному наборі амбі-слів? 

О.М.