Зв’язок котів з єгипетською цивілізацією зайняв почесне місце в історії людства. Конкурувати з єгиптянами в любові та возвеличуванні пухнастиків марно, та й чи варто це робити? Не применшуючи заслуг давньоєгипетської культури, японці пропонують свій, не менш захопливий погляд на взаємини з чотирилапими друзями.

Досі вважається, що коти потрапили на острови приблизно у шостому столітті, тоді ж, коли й почалося розповсюдження буддизму. Начебто пухнасті помічники оберігали священні писання в храмах, за що надовго здобули прихильність монахів. Взагалі Японія має довгу і химерну історію пізнання котиків — чужинців, що колись прибули сюди з Китаю. Як тільки котики поширились за межі палаців, де ніжилися в славі фаворитів імператорів та придворних дам, вони перетворились на народних улюбленців, а ще — на героїв казок та легенд.

Перша поява в фольклорі кота з надприродними здібностями відбулась у 12 столітті. Це був велетень, двохвостий кіт некомата, що мешкав в лісах і наганяв жаху на мисливців та торговців. Потім настав період Едо, коли популяція магічних котів у Японії значно виросла. Починаючи приблизно з 16 століття країна пережила розквіт мистецтва та культури. Театр Кабукі, перші друкарні й інші явища призвели до розвитку індустрії матеріалів для читання для всіх суспільних прошарків. І, як невдовзі з’ясували письменники та художники, країна жадала казок про магію, забарвлених ​​елементами надприродного. У цей золотий вік з’явився новий вид надприродних кішок — бакенеко, що вміли перетворюватись на людей. Або кайбьо, мстиві коти-привіди, і навіть кіт-демон касі. Мабуть, японцям потрібно було «перехворіти» котами-страховиськами, щоб згодом подарувати світу образ чи не наймилішого пухнастика у світі.

Немурі-неко або «Сплячий кіт» не бродить лісами, не нападає на людей і не бешкетує. Навпаки, це до нього приходять, щоб відчути гармонію та спокій. Він підім’яв під себе лапки, нахилив голівоньку й ось-ось порине у сон. Здається, ще трохи й можна буде почути «моторчик», що невпинно видає «мрррр». Про важливість цього котика свідчить той факт, що його фігурою прикрашений храм Тосьоґу, найпопулярніша пам'ятка Нікко. Це при тому, що образ кота зазвичай рідко зустрічається в оздобленні храмів. Серед барельєфів дуже часто можна побачити зображення журавлів, черепах, драконів і феніксів, проте котиків так не шанували.

Різьблення на храмі Тосьоґу приписують Хідарі Джінгоро, легендарному художнику 17 століття. Але чому немурі-неко такий відомий? Хідарі Джінгоро захоплювався котами та впродовж 8 місяців вивчав і ліпив статуї пухнастиків, щоб зобразити тваринку якомога реалістичніше. В результаті його сплячий кіт став джерелом натхнення для багатьох поколінь художників. 

Та головною чеснотою немурі-неко є те, що він уособлює собою мир. Уважні відвідувачі храму помічають поруч з котиком також фігурки горобців, на яких кошки зазвичай полюють. Але наш мисливець не чіпає пташок, а продовжує відпочивати. Те, що кіт може спати та не змушений пильнувати, також означає, що його оточення є безпечним і мирним.

Та легенда свідчить, що очі кота лише напівзаплющені. Його поза вказує на те, що він насправді перебуває напоготові. А що як доведеться проганяти щурів, яким не місце в священному місці?

Нехай цей котик принесе і нам перемогу над хаосом і в Україні запанує мир!

Наталія Орінго