У День Вишиванки в пам’яті зринає чудова мелодія пісні “Два кольори”. Пригадаємо сьогодні її автора, поета Дмитра Павличка, і віддамо шану українській вишивці.

Навіть якби за все життя Дмитро Павличко написав лише “Два кольори”, він став би легендою. Цю пісню вважають народною, її знає кожен. Донька композитора Олександра Білаша Олеся переповідає історію створення:

“Батько з Павличком сиділи на якомусь з'їзді комсомолу. Було нецікаво, вони почали поглядати наліво й направо — почали шукати гарних комсомолок, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.

— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.

— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.

Вони потихеньку втекли із з'їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Написали пісню буквально за півгодини”.

А Павличко навіть день зафіксував — особливий, 29 лютого високосного 1964 року. Першу строфу, як він розповідав, він написав “на колінці” ще в залі з’їздів, а вже тоді стало очевидно, що пісню треба завершувати просто зараз. Першим виконавцем “Двох кольорів” став Анатолій Мокренко. Наступним — народ.

...Колись Дмитро привіз друзів — Драча й Вінграновського — до батька в село. "Ми приїхали, батько зустрів нас, ми там ночували, потім у гори вирушили, але що цікаво: і Микола, й Іван батькові вірші читали, а коли я читав, він запитав: "Ти "Два кольори" чув? Така пісня гарна!", а зізнатися, що це я написав, я не зміг, посоромився", — згадував він потім.

Фрагмент з муз.ф. "Як цвіт весняний" (Укртелефільм, реж. Р.Синько, 1971)

Хто такий Дмитро Павличко? У шістдесятих — поет, у сімдесятих та вісімдесятих — функціонер від культури, у дев’яностих та двотисячних — політик. Зараз — здається, уже легенда, а біографії легенд не обговорюються і не змінюються, вони мають бути забронзовілими та однозначними. Але у неоднозначної персони не може бути однозначної біографії.

Дмитро Васильович Павличко народився 1929 року на Косівщині, Івано-Франківщині. Під час війни він був пов’язаний з діяльністю УПА, за що був ув’язнений з 1945 по 1946 рік. Пізніше поет визнавав свій юнацький зв’язок з повстанцями і розповідав, що кінець кінцем загін розпустили, а його відправили до школи. Тим не менше, напівсфабрикована справа не завадила згодом вступити до КПРС. Адже не будучи членом партії, стати редактором, а потім завідувачем відділу поезії в журналах “Жовтень” чи “Всесвіт”, було неможливо. 

Здавалося, що колишній “націоналіст” перевиховався і відтепер побудує правильну кар’єру. Щось схоже відбувалося з Павлом Тичиною, з Остапом Вишнею… Та через 37 років саме “Доктрина Павличка” буде покладена в основу Декларації про державний суверенітет України. Він стане одним з організаторів Народного руху України, Демократичної партії України. Послом України в Канаді та Словаччині, Польщі. Саме за його сприяння в центрі Варшави у 2002 році буде споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку.

Павличко намагався навчатися в аспірантурі, вивчаючи сонети Франка, але згодом облишив це. Уже в 1953 році, після закінчення університету, вийшла його перша збірка “Любов і ненависть”, а наступного року за рекомендацією самого Миколи Бажана його було прийнято до Спілки письменників. На той час така рекомендація важила дуже дорого.

Переїхавши до Києва, Дмитро очолив сценарну майстерню кіностудії Довженка. За його сценаріями були поставлені “Сон” та “Захар Беркут” — вочевидь, любов до творів Франка не згасла в ньому. На перший погляд, Дмитра Павличка можна сприймати як успішного кар’єриста за всіма неписаними законами Радянського Союзу, а ще й Шевченківська премія 1977 року, ще й робота в секретаріаті Спілки… Лише після здобуття Україною незалежності стало зрозуміло, що крім літератури, Павличку хотілося займатися й політикою, українським рухом, а захищати й просувати українізацію можливо, якщо ти маєш владу й вагу.

Наприклад, саме завдяки авторитету Павличка українці повернули собі Богдана-Ігоря Антонича. У 1967 році однотомник “Пісня про незнищенність матерії” вийшов із блискучою передмовою Дмитра Павличка, і неможливо переоцінити вплив цієї книги і на покоління шістдесятників, і на всі наступні покоління українських митців.

Троє в центрі - Василь Гринчак, Дмитро Павличко та Ліна Костенко

Щодо творчості, то в доробку Павличка є не лише чудово сприйняті критикою ліричні збірки. Книгу “Правда кличе!” було знищено майже повністю — лишили тільки 13 примірників, вірогідно, на випадок суду, якого не сталося. А все через вірш “Коли умер кривавий Торквемада”, де інквізитор, авжеж, дорівнював Сталіну. З часом крім віршів з’явилися твори для дітей — я малою читала “Золоторогого оленя”, а ще є “Дядько дощ” чи “Пригоди кота Мартина”.

Поки що остання збірка поета називається “Вірші з Майдану”, вийшла вона в 2014 році. Вона була підписана до друку наприкінці 2013-го, ще до кривавих подій та розпалу Революції гідності. Це невеличка збірочка на 12 віршів, і вона скоріше факт утвердження себе, своєї позиції через творчість, аніж вершина поетичної думки. Взагалі, про поетичний талант Дмитра Павличка час від часу точаться дискусії, дехто вважає прохідною поезією свого часу, хтось в ній вбачає безмір краси — література часто є справою смаку. З віком, заглиблюючись у політику, він, як на мене, і правда відійшов від поетики до громадянського декларування… Але цьому гріху виявилася підвладною навіть дитяча письменниця Юнна Моріц, що вже казати про людину, яка все життя прагнула змінити українську долю.

З Іваном Малковичем, вірогідно, під час роботи над перевиданням "Золоторогого оленя"

Любов до франкових сонетів переродилася в цікавий напрямок — Дмитро Павличко почав займатися перекладами, і спочатку саме сонетів. Першою вийшла збірка “Світовий сонет”, у 1983 році. Свого часу цю збірку не завершив Микола Зеров… А за нею пристрасть до перекладів розповсюдилася не лише на сонети — у перекладі Павличка говорять українською Бодлер і Камоенс, Данте й Петрарка, Лорка й Рільке, Ібсен і Стафф. Завдяки його старанням ми маємо шеститомник Шекспіра українською мовою, наразі це найбільш повне видання. Причому вийшло воно у вісімдесятих, і неабияку роль відігравав статус та зв’язки Павличка, які він мав у пізній період союзної влади.

Наостанок, що може сказати про людину краще, ніж його діти? Соломія Дмитрівна Павличко стала видатною літературознавицею, розробницею історії фемінізму в Україні. Вона не оминула Революцію на граніті. Блискуча вчена, смілива засновниця видавництва "Основи", яким зараз керує її донька Богдана. Незавершеною через її трагічну смерть лишилася робота з біографії Агатангела Кримського. Дмитро часом визнавав, що донька розумніша й талановитіша за нього.

Нажаль, як з вишивки не дістати чорних ниток, так і журби не вийняти з нашого життя. Лишається надія і любов, гарячі червоні нитки, що пронизують "згорточок старого полотна і вишите моє життя на ньому".

Зі святом, друзі. Шануймося, бо ми українці!

Анастасія Орінго