Людина, яка зробила революцію в світі технологій. Ім'я Стіва Джобса відомо, напевне, кожному.

Книга Волтера Айзексона "Стів Джобс" дуже цікава, і не тільки пошановувачам техніки Apple, але і підприємцям, і художникам, і користувачам.

Книга включає в себе і інтерв'ю самого Стіва, і спогади його колег, друзів, конкурентів.

Мене вразило, яку велику роль Джобс приділяв...всьому! Від пакування до "внутрішнього світу" кожного гаджета. Софт, залізо, шарудіння плівки на коробці - все це було для нього вкрай важливо.


"Чому техніка Apple така популярна?", "Дорогі понти чи справді якісний продукт?", "Чому перше враження таке важливе?" На ці всі питання, і навіть більше,можна знайти відповідь на сторінках книги.
Вона є біографією, з одного боку, але і виробничим романом, на мою думку, бо життя Джобса було міцно переплетені з роботою. Зі справою життя. Відділити особистість Джобса від його винаходів,його справи життя, просто неможливо.

Вразив мене один момент: коли Джобс запросив усіх, хто розробляв новітній процесор, залишити підпис на ватмані. Потім зображення зменшили, і почали серійно гравірувати на процесорі з того боку, де навіть ніхто не побачить (якщо до гвинтика не розбере). І в цьому і є Apple.  Там красиво і бездоганно навіть в середині. (Через війну чоловік змінив справу,і почав ремонтувати техніку. Найчастіше Apple. І, боже, як там всередині тих смартфонів і планшетів гарно! Усе це можна під скляну кришку, і насолоджуватися. Повірте, в порівнянні з гаджетами інших фірм...ну...цевиглчдає як космос. Але зменшений до таких розмірів, які ми можемо уявити

Моя каблучка "Серце новітніх технологій" - це схематично-хужожня переробка того, як виглядає центральний процесор. Навколо нього - зорі і сузір'я, які з'єднані з контактами для підключення.

З одного боку - мінімалізм і чіткість ліній. З іншого - мінімалізм, вписаний в космічну картину. Мікровсесвіт корпорації.

Головний камінь - квадрат, втомлений в рамочці з округлими краями. Самі контакты підключення теж трохи виступають над поверхнею. Контакты підключенні без каменів. А ось центр найяскравіших зірок модна оздобили кризітними цирконами.

В книзі дуже багато крутих цитат. Я рідко підкреслюю чи виділяю те, що подобається, але тут - зачепило. Такі...мотивуючи цитати від людини, яка справді зробила майбутнє.

«Пам’ять про смерть — найкращий спосіб уникнути думок про те, що ви маєте що втрачати. Ви вже голі. У вас більше немає причин не йти на заклик свого серця».

«Краще взяти і винайти завтрашній день, ніж перейматися тим, що вчорашній був так собі».

"Працювати треба не 12 годин, а головою".

Прочитавши тему нового "Екслібрису", я одразу подумала про повість Роберта Гайнлайна "Людина, що продала Місяць" (жанр - наукова фантастика). Цей твір видатного американского фантаста я прочитала років у 16 і для мене він став взірцем того, як треба мріяти (глобально), як треба йти до реалізації своєї мрії (продумати усі можливі шляхи і наслідки, скласти детальний план, який врахує все. ну або айже все, що лише можна передбачити на момент складання такого плану.), коли можна трохи посунути свої локальні бажання, щоб здійснилось глобальне. 
Головний герой повісті - Делос Гарріман, справжня "акула бізнесу", власник значних статків і майстер маніпуляцій, але все робить в рамках законів. І він має мрію - полетіти на Місяць, заснувати там місто для переселенців і таким чином відкрити людям шлях у космос. Гарріман не пошкодував усіх своїх величезних статків заради мрії, але мрія була ну дуже глобальна, тому навіть цього було замало і мрійник провів швидку і просто фантастичну роботу, щоб заразити своєю мрією людство і зібрати необхідні ресурси, а також фахівців. які зробили перший політ на Місяць реальністю. Хоча Гарріман дуже хотів бути першим, хто ступить на Місяць, він зміг пропустити вперед іншого - справжнього пілота (по ходу розрахунків виявилось, що вперше корабель зможе полетіти лише з однією людиною на борту. Потім почуття обов"язку не дало одразу ж полетіти на Місяць, оскільки всією справою по заселенню Місяця керував Гарріман, інші не замінили б того. хто беззастережно вірив у свою мрію. У повісті є продовження - "Реквієм", де читач дізнається, що потрапити фізично на Місяць Гарріман зміг лише перед смертю, але це не так важливо, бо його глобальна мрія здійснилась - людство стало жити на Місяці і космічні польоти стали буденною справою.   
Головний герой - улюбленець долі і харизматичний авантюрист, його методи на межі дозволеного, але все ж таки абсолютно законні, мрія фантастична, але він зміг її реалізувати. І цьому персонажу присвячені два варіанта мого ескізу сережок "Місячна мрія".

 
Сережки я бачу довжиною 5-,5-6 см (хоча можна й трохи довші), з англійською застібкою, рухливими (швензи і палички-підвіски з"єднані кільцями) і прикрашеними дрібними камінцями. Жовтим кольором замалювала все просто для кращого виділення малюнка на фоні клітинок.

Варіант 1 - швенза-серце, де в руках душі горить камінець-мрія. Пряма лінія-стріла - шлях до мрії (цілеспрямованість у досягненні) - місячного диску. Навколо стріли йдуть ніби флюїди ідеї (мрії) з кількох срібних проволочок і з камінцями.

Варіант 2 - швенза у вигляді сидячого чоловічка (так сидять космонавти і так за письмовим столом сидів Гарріман, продумуючи досконально методи реалізації ідеї і домовляючись з людьми) з камінцем - символом мрії у грудях. Далі паличка - шлях до мрії (місяця, що сяє камінцями), а навколо нього звивиста срібна стрічка, що закінчується образом наконечника стріли - космічним кораблем, що нарешті досяг мети. 

     "Перед бурею завжди буває мить, коли здається, що вітер передумав. Він грається в домашній затишок, бавиться із цвітом на деревах, дражнить дощ з похмурих сірих хмар. Та в цю мить грайливості вітер найжорстокіший і найнебезпечніший. Не потім, коли падають дерева, а цвіт - то лише промокальний папір, що забиває собою зливи та струмки. Не тоді, коли будинки складаються, наче карткові, а стіни, що здавалися твердими та надійними, рвуться, мов папір.
Ні, найжорстокіша мить - завжди та, коли гадаєш, що можеш бути в безпеці; що, мабуть, вітер нарешті полинув; що, мабуть, можна знов будувати щось таке, що не звіє. І в таку мить вітер стає найпідступнішим. Саме тут починається горе. У мить, коли очікуєш радості. Демон надії у скриньці Пандори. Мить, коли какао-біб точить свій аромат у повітря: запах горіння, спецій і солі; і крові; і ванілі, і болю душевного."

     Почала читати книгу Джоан Гарріс "Крадійка суниць", четверту із тетралогії про історію життя Віани Роше і, звичайно, про шоколад. Її мати, яка хоча і не була рідною по крові, навчила Віану відчувати людей, їх бажання і смаки; ворожити на картах, використовувати магічні символи і заклинання. Вони переїжджали з міста у місто, ніде не затримуючись надовго. Змінювався вітер, і Віана із матір'ю починали збирати валізи. Мандри давали відчуття свободи, навчили стійкості, а ще відкрили у Віані талант кондитера. Приготування їжі - процес непростий. Його потрібно відчувати і керуватись не тільки досвідом, а й підсвідомістю.

     Усі романи цієї серії цікаві і ду-у-уже смачні. Їх так затишно читати прохолодним вечором, загорнувшись у теплу ковдру, із чашечкою гарячого шоколаду. Я скористалась найпростішим рецептом: 4-5 столових ложок какао, стільки ж цукру (якщо не любите занадто солодке, тоді цукру вдвічі менше), прянощі за смаком (я люблю корицю і мускатний горіх), додати 50 г розтопленого вершкового масла, а потім поступово додати молока, помішуючи і нагріваючи до гарячого стану, але не до кипіння. Із усіх солодощів мені найбільше смакує саме чорний шоколад. Він тонізує, заряджає енергією і покращує настрій.
Ці властивості какао були відомі ще ацтекам.

     Какао-біб дуже гарний ззовні, а розрізаний навпіл нагадує зріз дерева із квіткою всередині.





     З'явилася ідея підвісу "Аромат какао"- срібний зріз какао-боба. Пелюстки наскрізні, в центрі - камінчик. Вушко підвісу - також какао-біб, тільки розрізаний вздовж.

Вітаю.
 
Пропоную свою ідею можливої прикраси за мотивами книги Б.Вербера «Танатонавти».

Про що ця книга? Якщо буквально  - про «астронавтів», що досліджують смерть. Здавна людство, принаймі в межах нашої свідомої цивілізації, задавалося питанням, чи є життя після фізичної смерті? Цій тематиці і присвячена книга.
Жанр книги відностять до філософської наукової фантастики, а далі по сюжету – з елементами фентезі. Вона наповнена симфолізмами, інтерпретаціями міфології / релігій   та наукової думки. В книзі також є елементи детективного трилеру. Книжка точно не нудна, дивно що по ній ще нічого не зняли . Хоча ні, є ж «Коматозники», що вийшли в прокат ще за 4 роки до публікації роману… але то вже трохи інше.

Пропоную підвіс, що зображує початок подорожі душі до незвіданого, останнього континенту. Щось подібне я раніше вже малювала  у попередніх сесіях клубу.

Підвіс невеликого формату, приблизно 2 на 3 см. Без вставок. Лише з вирізьбленими малюнками . В центрі зображена «душа з оком», що відлітає  у подорож.  Вона віддаляється від усього, що її тримало в світі живих (обриси фігурок людей та щось інше) з метою пізнати незвідане.

Присвячується занудам і бовкунам, які роблять наш світ чеснішим  

Уве майже завжди можна було побачити з викруткою у руках. Людина, яка може розібрати авто до гвинтиків а потім зібрати знову, чи побудувати власноруч будинок, знає ціну хорошому інструменту. В Уве його повний сарай. Нехай він не став керівником великого холдингу та не започаткував родинний бізнес, але Уве був людино справи, цілком справедливо зауважуючи, що чоловіка роблять вчинки, а не слова. Уве вмів робити майже все, а якщо не вмів, то вчився. Він усе життя працював і отримував від цього насолоду. Та якщо ви знайомі з цим старим бовкуном, то знаєте, що Уве й прикраси несумісні — він розумів лише практичні речі.
 
Усі речі, куплені дружиною Уве, — «милі» або «домашні». Все, що купує Уве, — корисне. Речі, які виконують конкретні функції.
 
Він розумів лише залізо, скло та бетон, проекти, моделі, креслення.Тому мені не залишалось нічого іншого, як втілити аскетичні погляди цього «старого зануди» у формі ґудзиків. Вони трохи пошкрябані від часу і майже одного віку з годинником, що дістався Уве від батька. Але надійні як звичайний ґвинт. А ще вони зовсім не схожі на блискучі запонки «костюмів» що просиджують дні за своїми комп’ютерами та роз’їжджають в іномарках.

Мій улюблений жанр – це жахи, тому заздалегідь вибачаюсь за вибір книги. З усіх книг про людей, що горять своєю справою, мені згадалися лише Франкенштейн Мері Шеллі та Парфумер. Загалом, я зупинилася на другій. Головний герой книги особистість однозначно негативна, хоч і дуже захоплена своєю справою. Мені завжди подобалося міркувати, якби героя помістити в інші умови, чи були б його дії іншими. Якби його дитинство було щасливим і безтурботним, можливо він залишився б тією самою талановитою людиною, але способи досягнення ним своїх цілей були б людськими. Наскільки нас визначає наше оточення і чи багато в людині воно змінити не здатне? Питання для ретельного дослідження!)))

Ескіз представляє собою сережки у вигляді флакончиків з ароматними травами і бульбашками (не впевнена, що їх тут можна розпізнати))). Сам флакон без пробки сантиметрів п'ять. І в вушко-пробку можна просувати верх на кшталт як від сережки Світ очей