Сталося це давним-давно, за часів, коли ні про яке Різдво та Новий Рік ще й знати не знали, і далеко-далеко, на самих околицях цивілізованого світу: далі тільки море, ще далі - чарівний острів Авалон із чудовими яблуками, а ще далі... навіть думати страшно. Напевно, і немає там нічого.

...зараз на цьому місці знаходиться славетне місто Лондон, повне хмарочосів, машин, метушливих людей і вбраних ялинок. А в ті часи, про які йдеться, не було ні машин, ні хмарочосів, ялинки прикрашати ще ніхто не придумав, а там, де зараз - затишні лондонські передмістя з акуратними будиночками, стояли густі дикі ліси...

І через один такий ліс у середині зими, якраз напередодні зимового сонцестояння, пробирався із серпом у руках немолодий друїд. Він ішов повз віковічні дерева, голі й сумні, прямуючи до розлогого дуба на самісінькому узліссі - єдиного, який бадьоро зеленів на тлі снігу... ні, зеленів не сам дуб, а омела, що пишно розрослася на його гілках.

Вона-то й цікавила нашого друїда.

Друїд наблизився до дуба, смакуючи момент, коли золотий серп торкнеться священної омели, і вона впаде жерцеві в руки... Але урочистість моменту раптово затьмарилася різким, неприємним запахом, який донісся з боку галявини за лісом. Жрець принюхався: це явно був запах чогось горілого. Але не солодкуватого тиса, не дуба, що приємно лоскоче ніздрі - це взагалі не було деревом. Горіло щось незнайоме і на рідкість смердюче.

Друїд обережно підійшов до узлісся, про всяк випадок перехопивши ритуальний серп немов зброю. І те, що він побачив, змусило його неабияк замислитися, чи не надихався він справді дурманним тисом... На галявині нагромаджувалося щось завбільшки з кілька сільських хат, залізного відтінку - і, як здалося друїду, із заліза ж і зроблене. Щось щільно врізалося в мерзлу землю, немов би звалившись із величезної висоти: у бік лісу тягнулася глибоко проорана в ґрунті борозна, наче дивна річ іще встигла по землі проїхатися. У боці залізного чогось зяяла чорна діра, з якої здіймався густий дим і тягнувся той самий горілий сморід...

А навколо "залізної хатини", як про себе назвав її друїд, ходили люди!
 
Ні, не люди, звісно, а небесні духи. Друїд був розумний і прекрасно знав, що люди з неба не падають, а ось духи - дуже навіть можуть. Та ще й у день сонцестояння! Це абсолютно точно вони! Так вирішив друїд і, набравшись хоробрості, зробив крок з-за дуба. Потім набрався хоробрості ще трохи і привітав духів з усією можливою повагою і обережністю.

Духи, почувши його, раптово завмерли, а потім усі разом повернулися до нашого героя. Від того, що друїд побачив, можна було померти від страху просто на місці - замість нормальних голів і облич у всіх були гладкі, блискучі кулі! І тільки-но вирішив наш герой, що настав час злякатися й кинутися геть, як один із духів схопився за голову-кулю... і зняв її з плечей! А під блискучою кулею виявилося цілком собі людське обличчя, симпатичне навіть. Принаймні, друїду здалеку так здалося.

Дух вимовив кілька якихось фраз незнайомою мовою, замислився на кілька хвилин, а потім звернувся до друїда найчистішою бритською говіркою:

- Доброго дня, людино. Нам потрібна твоя допомога.

- Радий допомогти вам, поважні духи, - відповів друїд.

- Скажи нам, чоловіче, де ми знаходимося?

- Це земля бриттів, о духи, королівство іценів, а ви хіба не впізнаєте? - здивувався друїд; як це, духи, а таких простих речей не знають.

- На жаль, людино. Ми прибули здалеку і не знаємо тут нічого.

- Звідки ж?! - поцікавився друїд.

- Тобі ці землі невідомі.

Друїд відчув, що гордість його уражена:

- Мені відомо багато чого, шановні духи, і те, що на землі, і те, що на морі, і те, що під морем. Якщо не бажаєте називати свою землю, скажіть прямо!

- Не бажаємо, чоловіче, але виключно заради тебе. Твій розум не витримає такого.

Друїд не на жарт образився: духи-духами, але що вони собі дозволяють?!

- Будьте певні, шановні незнайомці, - відповів він з усією можливою гідністю, - що немає нічого такого, чого б не витримав розум ученого друїда! Можливо, смертні й не рівні вам, однак і їм дещо під силу, знаєте!  

Дух у відповідь зробив таке обличчя, що, якби він був людиною, можна було б сказати, що він теж образився і готовий прийняти виклик.

Що ж, людино, ти сам цього хотів. Ми розповімо тобі, звідки ми, але врахуй - тобі доведеться дізнатися багато дивних речей. 

Покопавшись у складках одягу, дух дістав назовні щось на кшталт зоряної карти:

Чи відомо тобі, людино, де живеш ти сам? Дивись, ця точка на карті - твоя планета; точка поблизу - Сонце; наша ж планета розташована ось тут, поруч з Альфою Центавра...

***
 
...Недарма кажуть, що той, хто потрапив у світ духів, втрачає лік часу і легко може прийняти сотню років за один вечір. Повернувшись у своє село, друїд з подивом виявив, що його не бачили цілий тиждень - і навіть встигли подумати, ніби з ним у лісі сталося нещастя. Побачивши друїда живим і здоровим (щоправда, без омели), односельчани зраділи, почали розпитувати, де він був і що робив... Ось тільки самому друїду було зовсім не так радісно: у своїх бесідах із духами із залізної хатини (точніше, з командою експериментального міжпланетного шаттла, звісно) він випадково торкнувся питань переміщення через "кротові нори" та вироблення енергії з темної матерії, однак так і не встиг їх як слід обговорити. Друїд дивився невидячим поглядом на своїх одноплемінників, у голові в нього оберталися галактики і спалахували наднові - але розповісти про це все було рішуче нікому...

Тим часом святкування сонцестояння було в самому розпалі. Жителі села раділи приходу світлої частини року і тому, що Великий Олень нарешті виніс на рогах Сонце. Друїд же задумливо дивився на небо і думав про те, що Сонце, будучи жовтим карликом, ні в якого оленя на рогах не втримається. Та от піди розкажи про це комусь із села.

Настав вечір, селяни зібралися навколо величезного багаття. Настав час чергового підношення свіжонародженому Сонцю. Усі з нетерпінням чекали на появу друїда, який має здійснити багатовіковий обряд... Однак час минав, темрява ставала густішою, а друїд усе не показувався. Що таке? Куди подівся жрець? І чи не загрожує йому небезпека від злих зимових сил?

...Пробираючись темним нічним лісом, друїд раз у раз спотикався, провалювався в кучугури й на кожному кроці згадував нечистих духів. Однак мети своєї він зрештою досяг.

Залізна хатина ("шаттл, ця штука зветься шаттл" - відсмикнув себе друїд) стояла на місці, дірка в боці вже не диміла і навіть трохи зменшилася, а екіпаж виглядав уже куди спокійнішим.

Гей, духи! - закричав друїд. - У сенсі, шановна команда! Я довго йшов до вас...

Він зупинився і задумався.

Взагалі-то я хотів поскаржитися, що в селі мене не розуміють, - промовив друїд. - І попрохати вас забрати мене із собою на цю вашу... Альфу Центавра чи як там її. Але знаєте, у мене є краща думка. Знання за знання, так би мовити. Ходімо зі мною.

 
Загін космонавтів обережно рухався заростями незнайомої планети. Попереду бадьоро крокував друїд і говорив, практично не зупиняючись:

Ось ви кажете, ніби це жовтий карлик, вірно? Це одна, як її там... парадигма, а в іншій парадигмі Сонце - це золотий диск, який несе на рогах Великий Олень. Кожного сонцестояння він виносить його на небо, а за ним ганяються пси Дикого Полювання, намагаючись Сонце відібрати...

Зачекайте, але воно ж... важке... - задумливо протягнув капітан. - Воно має падати як мінімум...

І обпалювати оленю роги, - додав хтось із загону.

Можливо, взимку воно не таке гаряче... - боязко зауважив чийсь голос.

Ні, річ не в цьому, - важливо пояснив друїд. - Бачте, відмінності в парадигмах... до речі, ми вже прийшли. Прошу, розташовуйтеся, пива зі свининою на всіх вистачить. До речі, кабан також бере участь у Сонячному бігу, а спускаючись на землю, викопує іклами яри і гори...

Хтось із екіпажу шумно зітхнув:

Усе ж таки ти мав рацію, людино. Таке не кожен розум витримає!

Немає нічого такого, чого б не витримав розум міжгалактичного мандрівника! - хитро посміхнувся друїд. - Давайте ж спочатку приступимо до кабана!

***

Якщо ви - ну раптом - захочете знайти в цій історії мораль, зробити це буде не так вже й складно. Тут вам і контакт культур, і взаємодія парадигм, і все, що забажаєте. А можете і зовсім нічого такого тут не знаходити і просто порадіти за всіх учасників.