В сучасному світі, коли майже у кожного є нікнейм в мережі, який до того ж не збігається зі справжнім ім’ям, саме існування псевдонімів вже не овіяно тією загадковістю, що приховувала митців ще кілька століть тому. Але псевдоніми й досі існують тим паче майже не змінились мотиви, що штовхають людей на вибір альтернативного імені для творчої діяльності.
А легкість, з якою, можна завести ім’я-щит, дозволяє деяким авторам мати їх одразу кілька. Вольтер був справжнім майстром маскування, уживаючи кільканадцять десятків імен! Ті бібліографи, що свого часу обрали Вольтера як об’єкт дослідництва, мали чудове чуття та точно не залишились без роботи аж до самого завершення кар’єри.
Пригадаймо, хто із відомих особистостей ховав свої творчі пориви за вигаданими іменами та чому.
Не настільки багатогранною як Вольтер, але від того не менш цікавою особистістю був Бенджамін Франклін. Він не просто вигадував собі псевдоніми, а створював окремих персонажів — кожного зі своїм характером, звичками, долею. Причому Франклін почав грати цю складну психологічну виставу ще в підлітковому віці, першим вигадавши образ овдовілої жіночки, Сайленс Догуд. Ще одна особистість-оболонка з власним іменем — Поллі Бейкер за легендою винахідника була коханкою впливових чоловіків і мала кілька позашлюбних дітей. Серед інших постатей, за якими ховався цей джентльмен, були Ентоні Афтервіт і Еліс Аддертонг. Таке різноманіття персонажів допомагало Франкліну інкогніто видавати свої твори та статті, що досліджували суспільство та викривали його вади.
Інколи псевдоніми допомагають авторам відокремити себе від своїх творів, щоб у випадку провалу зберегти репутацію. У такий спосіб підстеляли собі соломку Бальзак та Анрі Бейль. Останній відгороджувався від читачів аж 70 псевдонімами й один таки свого часу влучив у ціль, подарувавши автору безсмертя — це було ім’я Стендаль.
Гадаю, ви чудово знаєте, що ще в минулому столітті у жінки-письменниці було набагато більше шансів на успіх, якщо вона обирала для себе як псевдо чоловіче ім’я. З такими іменами ховались свого часу сестри Бронте, Аврора Дюпен, що біль відома як Жорж Санд. Але у цю гру можна грати вдвох, тож історії відомо чимало випадків, коли вже чоловіки свідомо обрали жіноче ім'я за псевдонім. Найчастіше вони це робили, коли хотіли видаватись в романтичному жанрі й наперед отримати симпатії майбутніх читачок. Так письменниця Едіт Ван Дайн насправді була вусатим джентльменом Френком Баумом, відомим по своїм казкам про Країну Оз. Для друку серії романів для дівчат« Племінниці тітоньки Джейн». Він потребував нового амплуа.
Зміна літературного жанру також підштовхнула до зміни імені відому письменницю Джоан Роулінг. Вона настільки сильно асоціювалася у читачів з Гарі Поттером, що її новий кримінальний роман «Кувала зозуля» міг стикнутися із непорозумінням та не виправдати сподівань. Проте псевдонім Роберт Гелбрейт приховав істинну особистість авторки, давши читачам можливість неупереджено та без авансу довіри ознайомитись з твором. Сама Джоан коментувала це так: «…бути Робертом Гелбрейтом було таким визвольним досвідом. Було чудово публікувати без ажіотажу чи очікувань, а також із чистим задоволенням отримувати відгуки під іншим ім’ям». Хоча, ця таємниця була доволі швидко розкрита третіми особами.
Бувають випадки, коли власне ім’я, на думку його власника, звучить не досить гармонійно. Таке важко запам’ятати, тож про швидкий успіх варто забути. Небагато людей з першого разу можуть вимовити справжнє ім’я Льюїса Керрола — Чарльз Лютвідж Доджсон. Але за легендою письменник просто оберігав в таки спосіб особисте життя від надмірної уваги.
А от невтомний геній жахів Стівен Кінг лише хотів працювати ще більше. Друге ім’я дозволило б йому видаватися частіше, ніж раз на рік, бо видавець не хотів друкувати Стінга частіше, підтримуючи читачів в напрузі.
8. Стівен Кінг опублікував п’ять романів під назвою Річард Бахман у 1970-х і 80-х роках, щоб обійти стару ідею про те, що автори не повинні публікувати більше однієї книги на рік. Так письменнику спало на думку створити собі помічника, Річарда Бахмана. Його перу «належать» твори «Лють», «Довга прогулянка», «Дорожні роботи», «Людина, що біжить». Та Кінг не дуже докладав зусиль, щоб підтримувати ілюзію і врешті-решт у 1984 році літературний агент Стів Браун помітив подібність між стилем Кінга та Бахмана і власне розслідування. Коли він направив Кінгу листа зі своїми догадками, той вирішив передчасно обірвати життя Річарда. Згодом Бахман помер від таємничої хвороби «рак псевдоніма», а «написаний» ним роман «Мізері» вийшов у друк під ім’ям Стівена Кінга.
Наталія Орінго
