Доктор Зигмунд Фрейд, автор сміливих теорій і скандальних книжок, без сумніву, один із найвідоміших жителів Відня. Доктор Фрейд - ідеальне втілення "старої Австрії", плавильного котла культур, мов та ідей, плоть від плоті міста, яке навіть не було йому рідним.
Так, майбутній доктор народився аж ніяк не у Відні, а в крихітному чеському містечку під назвою Фрайбург (зараз воно називається Пршибор; будинок, де народився Фрейд - місцева визначна пам'ятка). Якоб Кальман Фрейд, батько нашого героя, мав невелику справу з торгівлі тканинами в Галичині; ймовірно, там би і залишився (а доктор Фрейд був би нашим співвітчизником!), якби не скандальна романтична історія. Будучи сорока років від роду, Якоб Кальман без розуму закохався у двадцятирічну Амалію Натансон, дочку багатого купця з Одеси. Батько Амалії був рішуче проти шлюбу - за його мірками, наречений був недостатньо багатий і надто старий. Однак сама Амалія вважала інакше. Кажуть, що закохана пара втекла до Фрайбурга, де й уклала законний шлюб. У Фрайбурзі у подружжя Фрейдів і народився син Сигізмунд Шломо, дорогоцінний спадкоємець, "золотий Зігі", як ніжно називала його Амалія...
"Зігі", "Сигізмунд" - як же Фрейд-молодший ненавидів це ім'я! Занадто химерне, довге, негарне; ледве досягнувши юнацтва, Фрейд негайно змінив його на "Зигмунд". Ось це було ім'я що треба: коротке, рішуче! А головне - воно звучало дуже по-австрійськи. Понад усе на світі Фройд-молодший хотів бути справжнім австрійцем; єврей із Галичини - це надто дрібно! Хіба єврейські торговці змінюють світ?! А юний Зиґмунд понад усе на світі прагнув саме цього.
Коли Зигмунд був зовсім малий, сімейству Фрейдів довелося переїхати до Відня - бізнес Якоба Кальмана розорився, роботи в маленькому місті не було. Вони оселилися в Леопольдштадті, найбіднішому і найбруднішому районі столиці. Зате столиці! Зигмунд ріс у Відні, в самому серці імперії, де стільки пригод і можливостей!..
...але коли Фрейду-молодшому виповнилося сімнадцять, у приймальній комісії університету йому заявили, що можливостей у нього не так і багато. Із пристойних професій єврею можна піти або в юристи, або в лікарі. Зигмунду не подобалося ні те, ні інше. Подумавши, він вирішив, що медицина не подобається йому трохи менше. Медицина - наука вельми консервативна. А юному Фрейду хотілося змінювати світ, хотілося чогось незвичайного... Де ж його знайти? І Фрейд взявся за вивчення найнезвичайнішого, що зумів відшукати в організмі - спинного мозку. Від спинного мозку він перейшов до нервової системи, головного мозку, нарешті, до психології - дивної нової дисципліни десь на стику нервів і душі. Ось це було те, що треба! Тим паче, що 1885 року йому випав шанс змінити світ: він познайомився з методом гіпнозу.
Уявіть собі: в далекому Парижі доктор Шарко винайшов воістину чудовий метод! З його допомогою він у буквальному сенсі зцілює глухих і сліпих, повертає розум душевнохворим і творить інші дивовижні речі! Фрейд негайно вирушив до Шарко з твердим наміром вивчити чудовий метод і прославитися як великий лікар. Він із захопленням писав Марті Бернайс, своїй нареченій: "...я вирушу до Парижа, стану великим вченим і повернуся до Відня з великим, просто величезним ореолом над головою, ми одразу ж одружимося, і я вилікую всіх невиліковних нервовохворих". Чи думав Фрейд, у яку безодню йому належить зазирнути? Чи уявляв, що гіпноз, інструмент для лікування істерії та нервових тиків, виявиться ключем до людської душі? Чи здогадувався, яких похмурих, дивних і страшних таємниць сповнена ця душа? Абсолютно точно - якби здогадувався, поліз би в безодню втричі охочіше. Такий уже був його характер: не вчений, не просвітитель, зовсім ні. "Конкістадор від науки" - так називав себе сам Фрейд. Чим дивніший, страшніший і скандальніший предмет - тим цікавіше за нього братися.
Фрейд помітив, що під впливом гіпнозу люди часто поводилися зовсім не так, як у звичайному житті, і говорили не те, що дозволили б собі, коли не спали. І водночас далеко не всі пацієнти піддавалися гіпнозу. Фрейд припустив, що якісь процеси в психіці блокують гіпнотичний вплив і не дають змоги пацієнтам розслабитися. А що, якщо піти манівцем? Що, якщо не направляти пацієнта запитаннями, а просто дозволити йому говорити, що заманеться? Зараз цей метод називається "методом вільних асоціацій". У каламутній воді слів і спогадів Фрейд намагався виловити крихти золота... А зловив кракена.
Виявилося, що люди мовчать про дуже багато речей. У бурхливому потоці вільних асоціацій змішувалися страхи й ненависть, заборонені бажання й заздрість, ревнощі та пригнічена сексуальність. Навіть Фрейд був не готовий до такого: невже в нашій душі справді живе все це?! Який кошмар: його неодмінно слід вивчити! І Фрейд взявся вивчати. Він тоді ще не знав, але відкритий ним метод став основою майбутнього психоаналізу. Всіляку моторошність, виловлену в душах своїх пацієнтів, він ретельно документував і аналізував. Чим закономірно накликав на себе неприязнь академічних колег: хіба діло для вченого копатися в смітті?! А вже теорія Фрейда про те, що пригнічена сексуальність може спричиняти фізичні хвороби, взагалі ледве не зробила його персоною нон ґрата! Але не тут-то було: що голосніше обурювалися його колеги, то радіснішим ставав сам Фрейд. Обурюються, скандалять? Значить, помічають!
Утім, обурювалися не всі. Дивно, але у Фрейда знайшлися однодумці! Вони утворили вузьке коло дивних маргіналів, які копалися в найтемніших закутках душі, знаходили дивні речі і не соромилися виносити їх на світло. Серед них були такі відомі особистості, як Альфред Адлер і Карл Юнг! Точніше, це потім вони стали відомими. А спочатку вони були такими ж маргіналами, як і сам Фрейд, зухвалими і честолюбними. Пізніше їхні шляхи розійшлися: Фрейд зайнявся дослідженнями сексуальності, Адлер - влади, Юнг - магії. Предмети їхніх інтересів ріднило одне: всі вони перебували на периферії "розуму", "логіки" і "пристойності".
А чи пробував доктор Фрейд зазирнути у власну душу? Звісно, хоча й не відразу набрався рішучості зробити це. Уже в глибоко зрілому віці йому довелося віч-на-віч зіткнутися з власними страхами і комплексами. Усе життя Фрейд жив як атеїст-австрієць, забуваючи про своє походження і пригнічуючи релігійність. І з віком вони нагнали його. Фрейд дедалі більше став замислюватися про сутність релігії, про своє єврейське коріння; минуле мучило його дедалі сильніше. Будь-який інший би на його місці змирився і увірував - але не Фрейд! У 71 рік він зважився на публікацію книжки "Майбутнє однієї ілюзії", отруйного, розгромного твору про походження авраамічних релігій (особливо іудаїзму). Немов підліток-максималіст, сімдесятирічний доктор звинувачує в шарлатанстві Мойсея і навіть самого Бога. Релігія, пише він, усього лише ілюзія, породження нездорової психіки. Що б сказав молодий Фрейд про свій пізній твір? Напевно назвав би проекцією, ще й ненависть до Бога-батька б побачив. Утім, до самого кінця залишатися скандалістом і бунтарем - дуже по-фрейдівськи...
"Конкістадор", нонконформіст, любитель слави і сенсацій, безстрашний дослідник і обурлива особистість - усе це Зигмунд Фрейд. З юності він мріяв перевернути світ і увійти в історію. І в нього це безперечно вийшло! До речі кажучи, вінь став головним героєм чудового серіалу від Netflix, в якому не тільки чудово показано атмосферу Відня, а й тонко виписано характер самого Фрейда в молодості. Це вам не солідний доктор із сигарою, а справжнісінький авантюрист, скандаліст і лише зрідка, у вільний час, учений-медик.
Тож забудьте про сигару. У доктора Фрейда явно є, чого повчитися.
___
Для ілюстрації статті використані кадри з серіалу "Фрейд"
Женя Орінго
