Про цей будинок знає кожен свідомий харків’янин. Його адреса — вулиця Червоних письменників, далі Барачний провулок, далі провулок Покровського, зараз вулиця Культури, номер 9. У 1930 році він був повністю заселений родинами українських письменників.

Відродження, яке могло би зробити українську культуру найяскравішою з-посеред європейських, зароджувалося в Києві, Полтаві, Сумах, Одесі, Житомирі, Херсоні і зрештою оселилося на Червоних Письменників, 5. Шістдесят шість квартир, де жило більше ніж по одному видатному діячу початку століття, гули і вирували, зустрічаючи новий 1930-й рік. Звідси харківськими вулицями це відродження розтікалося до “Березоля”, СПУ, редакцій “Перцю”, “Руху” та “Червоного шляху”, Харківського університету… До 1938-го більше 70 мешканців було репресовано, 33-х розстріляно. Це 40 з 66 квартир — коли вони звільнялися, туди заселяли нових мешканців. По яких згодом також приїжджали “воронки”. Будинок у формі давньослов’янської літери С — “слово”. З неї ж починається слово “смерть”.

Харківський літературний музей уже багато років розробляє тему Розстріляного відродження. А у 2018 році було вигадано настільну гру “Будинок “Слово”. Вона не стільки розважальна, скільки освітня: на картках можна знайти цікаві факти про жильців, фото чи автографи з архівів Літмузею, а ще побачити унікальні арт-роботи на обкладинках чи сторінках їхніх творів. 

Велике ігрове поле повторює план будинку з його під’їздами та квартирами. Сектори стилізовано під двері з номерками, на які потрібно складати карти. Кожного письменника стосуються одразу декілька карток, їх дуже цікаво і просто читати та перебирати в руках, як мемо для навчання. Факти дібрані з виходом за межі шкільної подачі персоналій, але з повагою до кожного мешканця. У механіці гри задіяні й обшуки, й розкуркулення, й відвідування Торгсинів. Усе, щоб змоделювати життя митця у Харкові тридцятих. 

Дизайн виконувала група Grafprom, дух мистецтва тридцятих років витримано чудово і доречно. Настолка навіть пройшла відбір першого конкурсу від Українського культурного фонду, що надав фінансову підтримку проєкту. Розробницями гри виступили Марина Куценко, Ольга Черемська та Тетяна Руденко. Авторка ідеї, пані Марина, розповідає: “Будинок сам напрошується на візуалізацію: 5 поверхів, 5 під'їздів і в кожній квартирі живе якась відома особистість. І в нас є своєрідне досьє на цю особистість — фотографії, автографи, обкладинки книжок тощо. Якщо це якось розкласти сюжетно на столі, то можна уявити іншу реальність. В гру можуть грати всі, специфічних знань не потрібно. У грі є різні місії, наприклад, „фотоколекціонер", „графолог", „сексот". Обрати свою роль можна за допомогою жеребкування, так само, як письменники обрали собі квартири в свій час у будинку. Створити пілотну версію гри зайняло в мене десь близько року”.

Марина Куценко проводить гру в Літмузеї

Літмузей стисло називає гру створеною про “літературу, історію та (не) свободу”. Справді, в неї цікаво грати, вона захоплює — але це не піднесене захоплення, а дух, забитий в сонячне сплетіння кулаком енкавеесника. І водночас вона нагадує не втрачати надії. Творчість, що співіснувала зі страхом, все ж таки пробивала асфальт цензури. І це неймовірно потрібно відчувати просто зараз, коли ми знову стоїмо на порозі зламу, на тортурах відстоюючи власну українськість.

Виставка “Харків — Залізобетон” від Харківського літературного музею восени почала пересуватися українськими містами і продовжує рух і взимку. Вона побудована навколо історії будинка “Слово”, а у межах виставки можна зіграти й у настільну гру. Її можна придбати для родини за невеликий кошт, якість поліграфії в ній на висоті. Окремо раджу мати її, якщо родина активно українізується й надолужує прогалини в культурній освіті — ви дізнаєтеся нові імена. А ще “Будинок “Слово” від Літмузею — дуже доречний подарунок на новий, незламний 2023-й рік.

Щоб згадати, чому совєцька влада розстрілювала українське майбутнє в урочищі Сандармох. Для чого вербувала друзів і змушувала свідчити проти коханих. За що вона і зараз, по-вовкулачому переродившись, рушить наші вільні міста. А найголовніше — пам’ятати, чий дух стоїть за нами, чия сила живить нас і чому саме ніхто не в змозі ані зламати нас молотом, ані скосити серпом.

Анастасія Орінго