Які бувають дива? Не то щоб я замислювалася про це, поки гуляла широкою Великою Васильківською. Але коли звернула увагу на «Будинок Великого Дива», це питання постало саме по собі. А разом з ним ще кілька середньовічних складнощів і проблем.

«Будинок Великого Дива» виявився київським рестораном. Не подумайте, що в ефірі реклама — просто в новій реальності на приємні місця так мало безпечного часу, що варто ділитися рекомендаціями. Особливо якщо в такий простір ну дуже просяться дивовижні прикраси зі скриньки з ювелірними чудесами.

Отже, знайомство починається! Як завжди, з меню. Тут його оформили у стилі любих контент-команді блокнотів на кільцях з уклеєними фотографіями та милими скетчами. Надвечір трапляється, що якісь позиції вже не подають, але для мене це завжди добрий знак: заготовок робиться стільки, щоб вони завжди були свіжими. А якщо щось замовити не вдалося, сприймайте це як привід для маленького дива. Саме з таких, маленьких, складаються великі.

У компанії моєї каблучки «Керуй (тілом)» роздуми приходять все більше про високе. Та й не дивно — біколор у ній точнісінько як дихання саламандри. Живучи від тривоги до тривоги в усіх сенсах, ми всі вже стали філософами. Моє головне кредо — дозволяти собі насолоджуватися. Заклякнути в страху, заціпеніти в пості й скромності для мене не спрацювало, адже пружину всередині і так щодня підкручує… Щоб кінець кінцем не розірватися в еквіваленті тисячі ядерних бомб, навчилася самостійно попускати напругу. Простими гріхами усіх смертних, серед яких срібролюбство й гурманство.

Де задовольнити бажання невеличких розкошів за допомогою срібла, ви знаєте, а тепер гурманські поради: годують в «Будинку» чудово й різноманітно. Коли я подумала, що підкорена смаком грильованих баклажанів із сиром, подали алкогольно-десертну частину. У желе з білого вина плавали п’яні ведмедики-гаммі під пелюстками зацукрованої фіалки. Якщо на мене чекає котел у покарання за єресь алхімічної насолоди під час війни, нехай він буде саме таким, як ця склянка. Бартендерам закладу, здається, набридло читати мої високопарні думки — коктейль на джині з бузиновим лікером вони подали мені у ванні з качечкою. Нічогенький антисептик для очищення душі!

Що в результаті? Годинка наодинці з собою під акомпанемент переливів лева, що проковтнув сонце, у каблучці. Трохи роздумів про дива. Крапля жартівливості для сміливих рішень і дещиця магії. Гадаю, те ж саме станеться і з вами, якщо поєднаєте ювелірний дім, де творяться дива, з аналогічним гастробудинком. Щоб остаточно це все закріпити, разом з рахунком вам принесуть місцевий різновид провісних карт. Я витягла одразу дві, випадково. І це теж — заключна дивовижа вечора.

Велике Диво схоже на magnum opus, « велику справу» алхімічного процесу. Воно переплавлює в собі можливості і вірогідності, які нібито не мають жодного шансу перетворитися на філософський камінь для чудесної буденності — але все-таки це стається. Сам собі реторта, сам собі вогонь. І, здається, золото теж є всередині кожного з нас. Видобувати його на власне благо і благо оточуючих — робота, буденніша від магічної в такій самій мірі, як хімія — від алхімії.  

Анастасія Орінго