Ліна КОСТЕНКО
УМИРАЮТЬ МАЙСТРИ…
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. 
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. 
А підмайстри іще не зробились майстрами. 
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози. 
Потираючи руки, беруться за все. 
Поки геній стоїть, витираючи сльози, 
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти. 
Сьоме небо своє пригинає собі суєта. 
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти, 
держать небо на плечах. Тому і є висота.

Перстень "Тримаючи висоту"

Пані Ліна Костенко наждихає мене протягом усієї сесії своїми влучними словами, ритмом, римою, мелодією. Так, для мене вірші завжди відкривають якісь потаємні (підсвідомі) думки, витягують на поверхню образи. Образи тих, хто своєю справою "тримає висоту", тих, кого береш за взірець, за еталон. Мужні, сильні, незламні. Сміливі. 
Сьогодні вночі намалювала ескіз персня (точніше, намалювала два варіанти, але той, що з каменем замість шліфованого кола просить допрацювання): на шинці з одного боку мужній Атлант тримає на плечах небо. Образ неба - це пласке, шліфоване срібне коло. Можна зробити його зовсім гладким, а можна, наприклад, зобразити зіркове небо з сузірʼями, де найбільш яскраві зірки будут у вигляді кубічних цирконів.  
Розумію, що конструкція шинки трохи незвична, але такий перстень ідеально сяде на вказівний палець, наприклад, і зробить шинку зіркою. Бачу цей образ дуже яскраво) 




 

     Від самого початку цієї сесії хотіла написати про Юрія Іздрика. Довго розмірковувала, прагнула вловити образи.  Юрій Іздрик - цікава і, водночас, складна постать. Вперше почула і побачила його на презентації книжки "Ліниві і ніжні" разом із Іваном Малковичем. Спочатку він видався мені таким собі міським "самашедшим", аж поки не почав читати.

* * *
ніжність повільна лінива нахабна
лізе під шкіру кличе у трави
то віртуозна а то незграбна
берег є лівий
берег є правий
нас береже перестиглий серпень
нас береже недозрілий травень
падає хустка
котиться перстень
і намистини біжать по краю
ніжність манірна смішна навмисна
то сміхотлива а то печальна
як соло гітарне вгорі зависне
як мед до чаю на дні розтане
ніжність – алергік
вона дитинна
рветься на волю і капризує
завжди під кайфом завше на нервах
завше в перервах
здебільшого всує
ніжність без відліку ніжність без даху
така мала – і така бездомна!
але без пустки тривоги і страху
і безнадії
і без утоми

берегом лівим і берегом правим
руслом ріки
сірим асфальтом
пристрасть тече вулканічною лавою
сіючи паніку й хаос вокзальний
всіх спопелить – дальніх і ближніх
все рознесе – рано чи пізно
виживуть тільки ніжні й ліниві
виживуть тільки ліниві і ніжні

     Якщо порівнювати Іздрика з музичним інструментом, то це, безперечно, саксофон. Саксофон - альт, який здатен імітувати голос людини. І блюз, то ніжний манливий, то різкий ексцентричний. І ніколи не зрозумієш, який він буде наступної хвилини, адже джаз - це суцільна імпровізація.



* * *

CARAMEL

ніч пливе наче човен
ніч гойдає як птах
в такт сюрчать цвіркуни і цикади
заколисаний день поіскрив у дротах
і за обрій зійшов зорепадом
зорі тихо пульсують і падають вділ
небо рване й прошите на печворк
у прицілі - зенит
але збито приціл
й на синкопу збивається серце
перемножено нас в амальгамах свічад
перетерто на прах і забуто
ніч гойдає як птах
розтривожено сад шукачами червоної рути

ніч пливе як ковчег
ніч сюрчить як ручай
і цикади шаліють попарно
по хиткому містку
ми вступаємо в рай
і в раю виявляється гарно:
узаконено драйв
перешито вай-фай
перекроєно з неба вітрила
для зупинки на ніч
ніч обрала цей рай
і вітрилом до ранку накрила
бо зоря - у фронтах
а світанок - в вогнях
і реальність реально зла
ніч несе наче птах
і бринить висота
на опучках її крила

* * *

СОН

тіло твоє - виногроно дикого соку
око твоє - віддзеркалення темного дна
світло твоє розпашіле п'янке одиноке
голосом джа промовляє твоя струна
срібне волосся кристали білої спальні
тіні балетні й налита літом щока
шок передпліччя морок нічних копалень
жести вітальні і погляди звисока
сенси твої ніби сови з прадавнього саду
станси про тебе складають словесну імперію
я дресирую древніх унутрішніх гадів
надкусую яблука стиглі і сонні артерії
підпилюю гілку я
надгризаю троси
проколюю колеса
перейдем де мілко ми
і підемо босими
і втечемо весело

     Уява малювала брош саксофон з трубою,  всіяною росинками Swarovski Puresse, і об'ємними клавішами з буквами прізвища, справжніми, на які можна покласти пальці і спробувати подумки щось зіграти. Але на біду вирішила залізти в інтернет, така собі перевірка на патентну чистоту, а там така навала китайських аляповатих саксофонів... Чи є щось, чого китайці не виробляють? Вибач, Іздрик - саксофон,  не буду тебе  показувати, боюся сфальшувати.

* * *

DERVISH SONG

це ж скільки слів я сплів для тебе в строфи!
сотні псалмів мабуть зопалу випалив
це – нереально
це – катастрофа
пристрасть і хіть на межі крововиливу
ніжність і щем – наче пара від подиху
радість дурна за межею істерики
долі секунди відміряно в сотих..
мед і горілку розлито по сотах..
вітер несе зашифровані в нотах
ритми нових америк..

я тебе
я тебе
я тебе вибуквив
я тебе
я тебе
я тебе вичислив
сфера небесна – прозора і випукла
води тілесні – гарячі і чисті
нори підземні – надійні і темні
пори землі ніби очі прикриті
тільки в любові світ недаремний –
є в ньому нерви!
є в ньому ниті!
є в ньому пісня і ритм безперервний..
безперспективний.. і безсистемний..

миті на нитях – вервиця чортова
ниті між нами – ріки невидимі
пристрасті русло вузьке як аорта
строфи звучать переважно форте
viva la muerte! viva la muerte! –
подихи вгору злітають і видихи

ти мене
ти мене
ти мене викрала
ти мене
ти мене
ти мене вкурвила
ти мене вибрала
ти мене виграла
хрест на мені і сорочка випрана..

..без виправдань коректив і виправлень
граю тобі на печерних бубнах я
граю тобі на тамтешніх тамтамах
хóджу по лезу гострої бритви
б'юcя за тебе в небесну браму..

..маю для тебе пісню кохана
маю для тебе пісню
і ритм

     Юрію Іздрику дуже личить слово "митець". Він, як і Жадан, у постійному творчому потоці. Письменник, поет, художник, музикант, актор. Вірші почав писати після п'ятидесяти.

* * *

Жовтаве світло астрономів Місяця

жовтаве світло астрономів місяця
досліджує поверхню наших спин
ми не спимо – ми дихаємо й світимось
а ніч у червні – всього шість годин
ми не спимо – ми лежимо без руху
нас упокорив пульс на двох один
а час кульгає аритмічно й глухо
бо ніч у червні – тільки шість годин
бо літо в червні пещене й примхливе
причин і скутків каламутить плин
одне за одним йдуть посухи й зливи
як ніч за днем і все – за шість годин
здавалося б – лови свою удачу
тасуй колоду з наслідків й причин
та наш протест недвижний і лежачий
бо ніч у червні всього шість годин
а за вікном – вільготність субтропічна
пахтить бензин палахкотить жасмин
ми безрухом затримуємо вічність:
любов у червні – тільки шість годин


     Якщо порівнювати Юрія Іздрика з деревом, то це - акація. Гарне будь-якої пори року. Навіть узимку милує око його графічний силует із вітами, що завжди тягнуться вгору. У акації тверда деревина. З неї виготовляють як музичні інструменти, так і залізничні шпали. А квіти використовують у парфумерії.




     Намріялися мені сережки у вигляді шматочка кори акації, порізаного часом і випробуваннями, з краплиною медової камеді - своєрідної сльози.





* * *

«Simple pleasure» 

я звідси вже йшов би –
робити тут нічого
дивитись на все це і тоскно і болісно
хоча не бракує ні щастя ні відчаю
і в нормі баланс між безволлям і волею

я звідси вже йшов би –
готовий до виходу у будь-яку мить
без речей і посвідчень
та в силі диктат примусового дихання
і гойдалка вічна між щастям і відчаєм

життя – незнищенна дурна безконечність
а смерть – і брудна і невміла наймичка
я з ними двома задовбався вже – чесно!
я з ними вже тут натворив стільки зайвого!

я звідси вже йшов би
бо час припиняти
страшненький цей сон
генетичну цю казку..
тут кажуть ще буде якесь афтепаті
та це вже без мене
будь ласка
будь ласка


     Але буває, навесні, старому дереву насниться чарівний сон, у якому танцює Мавка. Зануртують усередині життєдайні соки. Дивишся, а на старій гілці вигулькнув новий паросток.



Застібку сережки можна зробити у вигляді молодої гілочки акації з листочками і шипами. У верхньому листику - отвір для штифта.






* * *

збережи в собі те що ніяк не вдається назвати

збережи в собі все що існує як чиста можливість

імена вигорають зникають і назви і дати

розсипається все що здавалось міцним і важливим

збережи в собі вірність на вістрі холодної зради

і густі переливи кольорів на райдузі ока

збережи своє вміння плисти у сріблястих свічадах

і свій дар проростати у мене корінням глибоким

хай там чим обернеться цей світ невловимий мов майя

хай яка не чекає нас пустка поразка чи згуба

збережи в собі те що здається цілком нереальним

збережи це ніщо і воно вбереже тебе люба