Творчість - процес тонкий і невловимий. Він нечасто піддається опису і постійно вислизає від будь-яких слів - навіть якщо сам пов'язаний зі словами. Однак, можливо, ескізи для "Екслібриса" зроблять виняток і дозволять про себе розповісти?

Пройшло вже чимало часу, а я все так же неймовірно пишаюся тим, що у колекції «Екслібрис» є дві прикраси і за моїми ескізами - каблучки "Носоріг" і "Нічна жовтнева гра". Обидва вони були для мене нетривіальним завданням (при цьому неймовірно цікавим!). Розпочалося усе з "Носорога": це був ескіз, присвячений однойменній п'єсі Е. Іонеско. До абсурдистського театру в мене особливе ставлення, і дізнавшись про театральний "Екслібрис", я зрозуміла, що точно не пройду повз, навіть незважаючи на те, що пропрацювала в Орінго ще зовсім небагато часу. Тож олівець, аркуш папіру, для колориту нещадно видраний з конспекту по зарубіжній літературі, і до справи!

Завданням ескізу за Іонеско було знайти в п'єсі найважливіше, "найвищу точку", і зобразити на папері. І це з самого початку виявилося завданням не з легких.

По-перше, абсурдистська п'єса на те й абсурдистська, щоб її суть і сенс грали з читачем у хованки. Відповісти на запитання "що хотів сказати автор" у випадку Іонеско практично неможливо. Не малою мірою тому, що кожен "вчитує" в текст щось своє: скільки читачів, стільки й "Носорогів". По-друге, припустімо, що автор все ж хотів сказати щось певне. Припустимо, ми навіть знаємо, що саме. Однак якщо придивитися уважніше, то виявиться, що автор суперечить власній ідеї і вивертає її навиворіт. Причому кілька разів! Простий приклад: що взагалі означають у п'єсі носороги? Це символ безпосередності та свободи від умовностей? Якийсь час здається, що так. Але потім автор робить різкий поворот - і носороги перетворюються на символ дикості та розгнузданості. А потім ще один - і носороги стають... просто носорогами, без особливого сенсу. І так скрізь: що пильніше виглядаєш у тексті сенс, то ретельніше він ховається.

От і спробуйте всю цю складну гру зі смислами та їхньою відсутністю вмістити в одну каблучку! Зізнаюся чесно, будь-які спроби метафор, символів чи чогось іще мені одразу здалися безпорадними. Краще плаваючого символізму Іонеско все одно нічого не придумати. Отже, вирішила я, нехай буде просто носоріг. Без додаткових конотацій. І нехай кожен сам вигадує для нього власний сенс.

Сам ескіз народився дуже швидко, буквально за кілька годин. Я намагалася надати носорожому профілю навмисно деяку схематичність і незграбність - привіт авангардистському візуальному стилю. Фон спочатку замислювався круглим, але це виглядало... надто звичайно, тому коло було замінено ромбом. А трохи пізніше, завдяки уяві майстрів Орінго, ромбічне тло перетворилося на книжкову сторінку - носоріг немов визирає з фоліанта.  Чесно кажучи, я не розраховувала, що носороже око на каблучці буде відтворено точно, тож витончені вії були скоріше пустощами – я провела кілька штрихів, думаючи про чоловічу сутність носорога. Тим більше мене потішила готова каблучка, на якому вії виявилися ретельно промальовані.

А найбільше мене порадував та радує відгук на каблучку з боку орингівців. Кожного разу, бачучи фотовідгук чи коментар про те, що мій "Носоріг" став улюбленим, я відчайдушно раділа - адже моя емоція від книги ожила і тепер може зігрівати інших. Сама ж, до речі, цієї каблучки не маю, бо подарувала її коханій людині. 

Другий ескіз, з якого народилася каблучка "Нічна жовтнева гра", був створений у рамках "Екслібрису", присвяченого хімерним світам Желязни. Желязни відомий усім, насамперед, як фантаст і творець Амбера. Але я вирішила вибрати для ескізу дещо не зовсім звичайне. У Желязни є чудовий роман "Ніч у похмурому жовтні", мій улюблений. Це історія про переддень Самайну, відьом, чаклунів, фамільярів і раптову дружбу між псом і кішкою (якраз-таки двома фамільярами). Незважаючи на те, що напередодні Самайну - час темний і похмурий, повість вийшла дуже тепла, затишна і місцями іронічна. А які там головні герої! Пес Нюх, від імені якого розповідається історія, і кішка Сіра Мітелка. Обидва вони фамільяри чаклунів, тобто істоти не зовсім звичайні. І дружба у них складається незвичайна. Більш того, що кішка з псом водитися не повинна, так Нюх із Мітелкою за сюжетом ще й противники... Ну, мають ними бути.

З "Жовтнем" вийшло зовсім інакше, ніж із "Носорогом". Якщо в "Носорозі" я чесно відкинула всілякі складні метафори та алюзії, то в "Жовтні" без алюзій було не обійтися ніяк. Дуже хотілося передати цю дивну атмосферу, похмуру і затишну водночас. Не менш хотілося натякнути на місце дії - літературно-легендарний Лондон. А зобразити Нюха і Мітелку, хоча б натяком, було абсолютно необхідно! І знову завдання - каблучка маленька, а вмістити потрібно багато...

Усе почалося з локації. А саме - з мосту і повного місяця, що висів над ним. Це було досить по-осінньому і похмуро, але не надто. Потім під мостом оселилася маленька фігурка Нюха. Поруч я хотіла помістити ще й силует Сірої Мітелки, і навіть намалювала такий варіант. Але мені здалося, що це все-таки не зовсім те. Показуватися на світло, нехай і місячне, не зовсім у її характері. Але й прибирати її з каблучки зовсім дуже не хотілося. Однак рішення було незабаром знайдено - і Мітелка влаштувалася збоку на шинці, на тлі каміння мосту.

На відміну від "Носорога", ескіз до "Жовтня" створювався довго, і в нього було кілька різних варіантів. Уперта історія далеко не відразу прийняла форму каблучки. Однак коли все ж таки прийняла, мені стало зрозуміло, що старання не минули дарма. 

Я не встигла натішитися каблучкою: оскільки довго відкладала з її замовленням, то на другий день після її отримання почалася війна. З "Нічною жовтневою грою" на руці я бігала до бомбосховища, пакувала тривожну валізу, кліяла вікна скотчем та спала на підлозі в метро. Посеред усіх цих чорних-чорних днів місяць з-під мосту підморгував мені променистим оком, обіцяв захист та надію. Адже навіть страшні казки мають шанси на добре закінчення. 

Читаю я чимало, закохуюся у прочитане легко, тож намагаюся брати участь чи не в кожній сесії "Екслібрису", ось й на ту, що щойно розпочалася, гострю олівчик. І як же це цікаво - намагатися вловити у обрисах на аркушах величезний пласт символів, образів й роздумів. Для мене це своєрідна інтелектуальна гра, можливість викликати з глибин чарівного Всесвіту можливість доторкнутися до свого улюбленого вигаданого світу. А хто з нас хоча б раз про це не мріяв?

Ольга Орінго