Відтоді, як у Копенгагені живуть не лише дівчата з типово нордичною зовнішністю, а література про попаданців набрала обертів популярності… Нам не слід дивуватися фільмам зі сліпим кастингом. Анастасія спробує представити власні роздуми.
Насправді термін “сліпий кастинг” не зовсім точно передає сенс свого англійського походження. Правильно це звучить як сolor-blind, і дослівно мало би перекладатися як “дальтонічний”. Тобто сліпий у відношенні кольору кастинг. У театрі, який є набагато більш умовним мистецтвом, відбір акторів безвідносно кольору шкіри більш розповсюджене явище, і лише питанням часу була його поява у кіно.
Питання расового походження акторів, авжеж, найбільше турбує глядачів (і режисерів) тоді, коли сюжет фільму пов’язаний з певними історичними періодами чи відомими особами. Також важлива і традиція зображення певних персонажів — наприклад, десятиріччями поширювані образи європейських принцес Діснея. Чорношкіра Русалонька і Попелюшка, яку грає кубинка, неабияк схвилювали суспільство. Але ж наявність ще одного прочитання давно відомих казок аж ніяк не відміняє першоджерел. Ми можемо обирати, насолодитися тим чи іншим образом, і різноманіття — це прекрасно. Адже смаки насправді різні. До речі, коли відбувається навпаки і головну героїню манги “Привид в обладунках” грає Скарлет Йохансон, аудиторія чомусь не вимагає замінити її на якусь японку, щоб було достовірніше.
Каміла Кабейо у ролі Попелюшки, 2021 р.
Схожа проблема з традиціями існує у франшизи про Джеймса Бонда. Агент 007 — лише посада, обіймати її може і чоловік, і жінка, і вони можуть бути ким завгодно. Що ми і побачили в останньому “Не час помирати”. На посаді агента там ми вперше бачимо чорношкіру жінку, і франшиза від цього лише виграє. Деніел Крейг завершив бондівську кар’єру, і серед його можливих наступників називають Ідріса Ельбу, чиї батьки з Гани та Сьєрра-Леоне.
Ідріс Ельба
У тому ж 2021 році вийшов міні-серіал “Анна Болейн”, де заголовну героїню зіграла Джоді Тернер-Сміт. “Кольорове” рішення режисерів викликало неабиякий подив, а негативних відгуків від тих, хто не дивився, але засуджує, вистачало ще до офіційної прем’єри. І лише дещиця критиків насправді відзначили, як добре підкреслює ця акторка відчуження персонажу від оточення і як контрастує, з усім сучасним підтекстом, з особою білого чоловіка Олівера Кромвеля. А акторський талант Тернер-Сміт дійсно неперевершений, її Болейн віриш і захоплюєшся. То чи так сильно важливо, звідки вона генетично походить?
Джоді Тернер-Сміт у ролі Анни Болейн, 2021 р.
Але справжню, якщо можна так сказати, легалізацію сліпого кастингу в кіно просто зараз творять “Бріджертони”. Серіал, події якого відбуваються у паралельній гілці всесвіту, чимось перегукується з літературою про попаданців і так само насичений гумором. Скопійоване з Британії часів Регентства суспільство не знало рабовласницької епохи, тому темношкірі аристократи тут цілком логічні. Навіть королева тут чорна, що вже казати про герцогів та графів. Щоправда, головні герої всі мають вигляд типових аристократів Європи біліше білого. Хоча одружуються, як ми поки бачимо, з кольоровими партнерами.
Реге Пейдж та Фібі Дайневор, "Бріджертони", 1 сезон, 2020 р.
Саймон Ешлі та Джонатан Бейлі, "Бріджертони", 2 сезон, 2022 р.
Народна любов, яка спіткала “Бріджертонів”, пом’якшує осуд за сліпий кастинг, а дії в паралельній реальності дозволяють будь-які режисерські іграшки. Заграти Біллі Айліш у оркестровій обробці на балу? Будь ласка. Вивести індійських дівчат у вищий світ? Чом би й ні. Зробити з, кхм, кхм, кхм (жодних спойлерів), авторку місцевої жовтої преси? І це можна. А додатково у суспільстві поступово закріплюється думка: а що, якби й справді не існувало років пригнічення кольорового населення і з самого початку кіновиробництва ми бачили конголезців та сурінамців у кіно? Адже лише недавно відбулося повне політичне визволення колоній — та у мистецтві, виходить, ми, глядачі, досі тримаємо не-білих акторів в уявному гетто.
..У 1940 році на премію “Оскар” за роль другого плану було висунуто Хетті Макденіел. Це була роль рабині Мамки зі “Знесених вітром”. Церемонія відбувалася у лос-анджелеському The Ambassador Hotel. Політика готелю за часів расової сегрегації, звісно, була цілком передбачуваною — жодних чорних гостей усередині! Для акторки, щоправда, зробили виняток, що здавалося дуже чемним. Адже за пару місяців до того її не пустили на прем’єру фільма через ті ж сегрегаційні закони. Виняток, щоправда, виявився не дуже й винятковим: сидіти Макденіел довелося в окремому закуткові, окремо від усього акторського складу “Знесених вітром”.
Свій “Оскар” вона отримала на блискучій сцені, й аплодував їй сам Франклін Рузвельт. А потім повернулася за дальній, темний і відсунутий від решти гостей столик біля стіни. Мені здається, через 82 роки нам треба частіше згадувати цю історію.
Анастасія Орінго
Sunnyray
Втр, 26/07/2022 - 16:17