Що таке щастя? Скільки людей задавалося цим питанням, стільки ж відповідей на нього і було знайдено, всі різні, і всі по-своєму правильні. Не оминув ці думки й Андерсен, щоправда відповідь він дав у своєму дусі – казкову.

Серед казок Андерсена є одна під назвою «Щаслива сімейка» – вона не найвідоміша і точно не спадає на думку першою, як «Русалонька» чи «Снігова королева». Та й мультфільм по ній зняти важкувато, але коли вже прочитав її хоча б раз, то вже не забудеш. Про що ж вона? Ризикну сказати, що вона про щастя... і про равликів… і багато про що ще... Але давайте спочатку пригадаємо сюжет.

На фото: каблучка "Равлик" та підвіс "Пісня плюща"

У старому-старому маєтку, в старому-старому саду ростуть справжні хащі з лопуха. Лопух прикрашає садок не просто так: ним смакують численні равлики. А равликів давним-давно із задоволенням їли мешканці маєтку, але оскільки в садибі вже ніхто не живе, то самі равлики в саду встигли забути, що це таке. В одній із равликових родин досі з захопленням розповідають про старі звичаї, коли равликів виносили в зал на срібних тацях, і вся увага гостей була прикута до них... Оскільки часу минуло чимало, про те, що було потім, ніхто з равликів уже не пам'ятає, проте красиву легенду про срібні таці все ще розповідають. 

Равлича родина з мами-равлика і тата-равлика бере на виховання прийомного сина-равлика, який хоч і не благородного кулінарного роду, проте цілком пристойний юнак. Його виховують в достатку і спокої, серед численних смачних лопухів, і розповідають сімейні легенди про срібні таці... І батьки, і син мріють, що коли-небудь і вони удостоються щастя лежати на тарілках звареними аж до чорноти і з'явитися у вищому суспільстві. А тим часом життя йде своєю чергою, лопухи все такі ж соковиті і смачні, і ніщо не турбує спокій родини. Прийомний син підростає, йому знаходять гідну наречену; старші равлики спокійно відходять у інший світ, проживши довге і щасливе равличе життя – в якому, правда, так і не трапилися каструля з окропом та срібні таці, але в іншому життя дуже навіть вдалося...

На фото: каблучка "Равлик" та підвіс "Пісня плюща"

Пропоную на деякий час згорнути збірку казок і замислитися над звичним шкільним питанням – що хотів сказати автор? Як і будь-який поважаючий себе літератор, Андерсен не дає прямої відповіді. Можливо, це насмішка над дрібним і незначним «міщанським» щастям? А може, сумна іронія над власними співгромадянами, жителями маленької Данії, які живуть у своїх «лопухах» і навіть не думають шукати щастя за їх межами? Зрештою, на відміну від багатьох співгромадян, Андерсен подорожував світом, бачив Італію, Швейцарію, Англію – не дивно, що він міг відчувати тісноту і скутість на маленькому півострові, який для більшості данців був центром світу і тим самим блаженним садком лопухів.

Чи це роздуми про те, що не завжди наші великі і прекрасні мрії насправді виявляються великими і прекрасними? Той, хто мріє про славу і загальне захоплення, може і не здогадуватися, що чекає на нього після урочистої появи в суспільстві на срібній таці... Ймовірно, равлики в казці, які так і не досягли своєї мрії, але насолоджувалися садком з лопухами, якраз і були по-справжньому щасливі – і Андерсен обережно нам про це нагадує.

А ймовірніше за все, письменник мав на увазі все вищеназване – і трішечки більше. Зрештою, твори поважного літератора такими і повинні бути: злегка туманними, злегка загадковими, щоб читач думав, що ось-ось зловив сенс за хвіст – а сенс тим часом з'являвся у нього з-за спини. 

На фото: каблучка "Равлик"

Як би там не було, відповідь на питання про сутність щастя кожен повинен дати собі сам. Великі уми і талановиті автори можуть дати підказки, а що з ними робити – вирішувати нам самим. Якщо ж думки не квапяться приходити у голову, самий час трішки перепочити і помилуватися чимось гарним – наприклад тим, як срібні орінговські равлики пасують до ілюстрацій у новому виданні казок. Вони чудово виглядають навіть без срібної таці 

Ольга Орінго