Спинилось літо на порозіІ дише полум’ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Максим Рильський
Ти знаєш, у грози своя краса, Приваблива, нестримна, особлива,
Злітає листя попід небеса…
Свою поезію шепоче злива…
Ти знаєш, у грози своя краса,
Лиш придивися, бачиш, – незрівнянна!
Її симфонію народжує життя,
Природа ж музикує бездоганно… Галина Британ
Земля сполоханих риб і степових птахів.
Земля золотих пшениць і палених трав –
хтось напише колись історію цих берегів,
історію цих русел і цих переправ.
Сергій Жадан
На що не глянеш — то усе твоє: І ліс, і річка, озеро гладеньке,
Квітуче поле, голосні гаї…
І все оце твоє, твоє рідненьке...
Надія Красоткіна
А за селом пшеничне поле, Де так буяє маків цвіт,
Де волошкове синє море
Із теплим вітром шле привіт.
Давай візьму тебе за руку
І поведу у ці поля,
Розвієш ти душевну муку
І посміхнеться нам земля.
А жайворонок в синім небі
Свої співатиме пісні,
Вони є для душі потреба -
Хвилини радості ясні.
Розкинулось пшеничне поле,
Колосся гне аж до землі.
Безмежно вдячна тобі, Доле,
Що я живу в цій стороні.
Ольга Калина
дякую за красу 
Спинилось літо на порозі...