Перший, зв’язаний самостійно, з петельками різного розміру та від того подекуди кривеньким візерунком. Теплий і затишний, нехай не самий вишуканий, але з любов’ю зроблений та подарований бабусею. Колючий, невиразного фасону та визначеного розміру, але з азартом схоплений на ринку за часів дефіциту. Кашеміровий, непристойно дорогий та люксовий. Светри в нашому житті трапляються різні, вони захоплюють простір шафки з приходом перших холодів і зігрівають нас аж до щедрого на сонце травня. Здається, вони були поруч завжди, стільки, скельки існує людство — принаймні відколи наші пращури здогадались сплітати нитки у мереживну сітку.

Діва Марія за в'язанням. Вівтар у Букстехуді. Німеччина. XV ст.
 

Цікаво, що поратись з металевим дротом вони навчилися раніше. Адже кольчуги — військові костюми, що так походять на светри за принципом своєї будови, з’явились першими. Можливо, стародавні лицарі воліли в першу чергу вижити у бою і неважливо, з застудою чи без. Та збереження комфорту при носінні кольчуги було лише питанням часу. Отже, за здогадками істориків, так винайшли перші светри — вовняну одежину, що мала довгі рукави та високу горловину, тобто закривала весь тулуб до стегон. Ії надягали під кольчугу, щоб захистити тіло від холоду та жорсткого металу. Перші в'язані сорочки або туніки були виготовлені на островах Гернсі та Джерсі в Ла-Манші, звідси пішла англійська назва виробу jersey.

І хоча лицарі згодом залишилися на сторінках підручників історії, светри продовжували свою ходу світом. На щастя їх практичність та чудові теплоощадні якості оцінили люди, що працювали в складних погодних умовах. Рибалки, моряки, пастухи, хлібороби мали виконувати свою роботу не дивлячись на погоду за вікном, тож потребували водночас легкий, зручний та теплий одяг. Ним виявися вовняний светр. Це дозволило светрам протриматись аж до 19 століття, хоча до світу модного та вишуканого одягу вони так жодного разу і не потрапили.

Але здобули чимале різноманіття. У кожному регіоні північної Європи був свій унікальний стиль в’язанні. В Ірландії в’язали светри з візерунком «косичка», в Шотландії любили різнокольорові орнаменти, а в Норвегії красивим вважався той светр, на якому були зірки та троянди.

За часів першої світової війни та після неї в багатьох країнах светр увійшов до складу військового спорядження льотчиків, моряків, підводників. А як ви знаєте, багато військових речей у той час переходили у користування в тил. Гарно скроєні, функціональні та практичні, вони швидко «обживались» у мирному житті та ставали ультрамодними. Спочатку перед чарівністю светрів не встояли спортсмени. Для гольфістів, лижників, яхтсменів теплі в’язані речі елегантних відтінків стали елементом уніформи. Коли ж лікарі почали радити під час тренувань вдягати светри, аби більше пітніти та швидше втрачати вагу, до шаленої популярності в'язаним речам залишалось всього кілька петельок.

Від повної експансії їх відділяла лише репутація суто чоловічого одягу. Це непорозуміння виправила Коко Шанель, коли ввела мода ну трикотажні жіночі речі. А після того, як була винайдена в’язальна машина, вже ніщо не могло втримати светри від слави. Вони набували різних форм та фасонів, з’являлись на екранах ТБ, подіумах та сторінках глянцю.

А у 2007 році светри навіть сприяли заснуванню міжнародного фестивалю светрів. Цьогоріч його святкування припадає на 1 грудня, тобто вже сьогодні. В першу чергу це свято покликане розрадити сірі будні та надати светрам зайвий привід вийти у світ вже зі святкового приводу. Тож якщо ви досі не в їхніх пухнастих обіймах, мерщій до шафи!

Каблучка "Трикотаж"

Рахувала рядки та петлі Наталія Орінго