Театр мене заворожує і приваблює, як підсвідоме бажання бути чесними тут і зараз. Коли людина знаходиться в театрі, її роль чітко зрозуміла: вона лицедій або глядач. Людина творить і сприймає, у плавильному котлі зали вимальовується дух мистецтва, що проникає всередину та зберігається у серці учасників дійства, якщо воно було справжнім.
 
Харкову трагічно пощастило у минулому столітті: нас прищепили театром «Березіль». І хоча потім радянщина намагалася витравити згадку про яскраву зірку, що впала у середмісті в 1926 році та світила лише вісім років, спогади не зникли. 
 
Юрій Шевельов  у виступі на науковій конференції пам’яті Леся Курбаса в рамках Першого міжнародного театрального фестивалю в Харкові у квітні 1993 р. сказав: «…театр — мистецтво, яке живе тільки в людських душах. Роман друкується, і його можна кожночасно перечитати. Музику можна заграти. Картину можна побачити в галерії або на репродукції. Театр відтворити не можна. Вистава живе, доки її грають. Ні збляклі афіші й фотографії, ні шкіци оформлення чи костюмів не відтворюють цілости вистави, зникає в них те, що, власне, робить виставу виставою: співгра різних мистецтв і живі люди як будівельний матеріял театрального твору. Це — головне, і воно невідтворне. З-поміж усіх нетривких мистецтв найнетривкіше те, чиїм матеріялом є людське тіло й дух. Нема на світі нічого нетривкішого, ніж життя. А театр — це сума життів. Вистава живе, поки її грають. Після того вона живе у враженнях тих, хто її бачив. Поки живуть вони. На тому все вривається. Тут — виправдання на спогади, зокрема й на цей.
Це виправдання вічне для всіх театрів. У випадку Курбаса і його “Березоля” скороминущість помножується тим, що враження глядачів роками й десятиріччями переслідувалися й глушилися...»
 
Чи можна підсилити й зафіксувати враження від театрального мистецтва? 
 
Справжня ювелірність теж має притаманні театру риси синкретичності: впливає на людину, використовуючи усі можливі засоби. Вона говорить формою та грою світла, примушує вдивлятися в малюнок, виконує свою роль, зацікавлює історією, використовує володаря у якості сцени й одночасно слугує декорацією… і легко зникає у вогні змін, залишаючись відлунням дорогоцінних спогадів. 
 
Відчувала цю спільність між шаманством театру та ювелірними амулетами, але дуже складно було вирішитися на перший крок. На щастя, доля підштовхнула до створення каблучки «Ваш вихід» у 2019 році, про Людину, яка створює новий світ, відкриваючи стару завісу вселенського театру: «…нехай ця завіса до неї відкривалася мільйони разів, нехай мала і слабка Людина в масштабах Космосу, але хіба щось може зупинити Людину, яка мчить вперед у потоці творчості? Кожного разу, коли завіса відкривається і ми виходимо на сцену, можна терпіти і очікувати завершення вистави, як кінця робочого дня... Або взяти і злетіти над сценою повсякденності, подарувавши оточуючим і собі незабутні моменти».
   
Далі відбулося продовження: прикраси з колекції «Пара особливих» зіграли срібну п’єсу про самотність та підтримку. В підвісі емоційний чоловічок балансує на кулі, а в сережках і кільці вже між людьми драпірується завіса, яка тримає їх разом. Опуклі точки каменів з'єднуються срібними містками, і в цьому зв'язку між ними відчуваються вібрації особливих моментів, сила співзвучності і велике взаємне тяжіння. 
 
Театральні декорації минулого століття теж знаходили своє віддзеркалення у прикрасах ручної роботи: сміливо гримів «Голос футуризму», проникливо звучав «Голос рідного міста», заворожували «Окружності»…  Театральні костюми надихали на «Просту складність» і стверджували, що «Ми не одні у Всесвіті». А естетика буфонади навіть примусила посміхатися та кокетувати хижий екран телевізора у брошці «І не таке бачили».
 
Та все одно духи театру казали, що цього замало. Тому окремо для виставки були створені два артоб’єкти, які є срібною історією у чистому вигляді — чорно-біле фото несподіваної та трохи болючої радості впізнавання. 
 
«Алло, на хвилі 477!» присвячений однойменній виставі-ревю, прем’єра якої відбулася у «Березолі» 9 січня 1929 року. Це було щось неймовірне у трьох актах, за текстами Остапа Вишні, Майка Йогансена й Миколи Хвильового. Мистці створили яскраву буфонаду, з європейським освітленням та українським настроєм. Навіть зараз на світлинах видно позачасовість і дивовижність декорацій та костюмів!  

Артоб'єкт «Театр. Міста і поети» — про синергію, яка тримає Харків зараз.

Синергія утворюється не на порожньому місці. Сергій Жадан, з яким місту відверто пощастило, вміє розповідати історії та розкривати очі тим, хто бажає прокинутися.
 
+++

…Поховані містом поети 
схожі на посаджені кущі, 
схожі на коріння невидимих дерев.
Що виростає з такого коріння?
Стовбури світла, стебла гомону, 
невидима крона гніву, 
нечутний шурхіт іронії.
 
Добра туристична розвага —
ховати поетів поруч із торговими центрами.
Поет має бути корисним навіть по смерті.
Не надто зручний за життя, 
колючий у театральному залі, 
ніби камінь у дитячій долоні…
 
(з віршу «Брехт» 07.06.21)
 
Неймовірно прекрасний вірш прочитала у 2023 році, це збірка «Скрипниківка». Рядки, що потім випалилися у сріблі підсвідомо: «міста ховають у собі поетів, ніби прикраси під одягом…» теж звідти.

А цього року Сергій Жадан показав фрагмент підготовки вистави «Діалектика тиші», в якій Брехт зустрінеться із Курбасом: «…Це був той час, коли у двох столицях — “червоному” Харкові і “чорному” Берліні, працювали два геніальні режисери, у чомусь подібні, у чомусь дуже не схожі. Але їх об’єднувала Європа, і оце ходіння по линві, відчуття катастрофи, яка на них насувається. Брехту зрештою вдалося вислизнути… Це був дивний час, печальний, трагічний, а у чомусь – неповторний.»
 
Дуже хочеться, щоб міста не поховали, а лагідно зберегли своїх поетів. Щоб ми зберегли свою пам’ять і відчуття мистецтва під шкірою та передали далі. 
 


У повному переліку експонатів після назви прикраси вказані: автор(и) ескізу, рік створення, камені (з якими прикраса експонується), головна техніка виконання та обробка поверхні. 

1. Каблучка «Наш вихід!». Олена Маслова. 2020 р. Кахалонг, лиття, оксидування.

2. Каблучка «Пара особливих». Олена Маслова. 2022 р. Пегматит, яшма, лиття, оксидування.

3. Сережки «Пара особливих». Олена Маслова. 2022 р. Обсидіан, яшма, лиття, оксидування.

4. Підвісок «Пара особливих». Олена Маслова. 2022 р. Синтетичний улексит, обсидіан, лиття, родіювання.

5. Арт-об’єкт «Театр. Алло 477». Олена Маслова, Сергій Омельченко. 2025 р. Ручна робота, оксидування.
6. Арт-об’єкт «Театр. Міста і поети». Олена Маслова, Сергій Омельченко. 2025 р. Ручна робота, оксидування.
7. Підвісок «Обрій». Антон Гусаковський. 2019 р. Культивована перлина, лиття, родіювання, позолота.
8. Сережки «Окружність». Олена Маслова, Іван Щоткін. 2019 р. Культивовані перлини, ручна робота, родіювання.
9. Сережки «Круг квадрата». Олена Маслова. 2018 р. Синтетичний улексіт, лиття, оксидування.

10. Каблучка «Круг квадрата». Олена Маслова. 2021 р. Синтетичний улексіт, лиття, оксидування.

11. Підвісок «Голос футуризму». Сергій Омельченко. 2024 р. Сердоліковий агат, ручна робота, оксидування.
12. Підвісок «Голос футуризму». Сергій Омельченко. 2024 р. Агат (Кривбас), ручна робота, оксидування.
13. Каблучка «Проста складність». Сергій Омельченко. 2024 р. Лабрадор, ручна робота, оксидування.
14. Каблучка «Чаша Граалю». Сергій Омельченко. 2019 р. Благородний опал, ручна робота, родіювання.
15. Брошка «І не таке бачили». Олена Маслова, Олександр Лукацький. 2025 р. Агат, гранати, ручна робота, оксидування.
16. Каблучка «Незламна ніжність». Олена Маслова, Олександр Лукацький. 2024 р. Перлина, ручна робота, родіювання.
17. Підвісок «Голос рідного міста». Олена Маслова, Олександр Лукацький. 2024 р. Турмалін, родоліти, ручна робота, родіювання.
18. Підвісок «Подробиці успішного шляху». Сергій Омельченко. 2023 р. Перлина культивована, танзаніт, аметист, ручна робота, оксидування.
19. Каблучка «Ми не одні у Всесвіті». Сергій Омельченко. 2024 р. Чароїт, аметист, ручна робота, оксидування.
20. Підвісок «Ми не одні у Всесвіті». Сергій Омельченко. 2024 р. Чароїт, аметист, перлина, ручна робота, оксидування.