Сьогодні я запрошую вас на зустріч із, напевно, найвідомішою постаттю сучасної української літератури — Ліною Костенко. Віршами (а віднедавна й прозою) цієї жінки зачитується вся країна. А вона, зовсім не зважаючи на свою надзвичайну популярність, відмовилася від звання героїні України й останні роки проводить непублічно, лише зрідка коментуючи особливо бурхливі події. До речі, 19 березня пані Ліна відсвяткує 89-й день народження!

Народилася Ліна Костенко в 1930 році на Київщині у родині вчителя Василя Костенко. Батька Ліни було засуджено на 10 років таборів як ворога народу. Ліна так і не змогла осягнути, чим і перед ким завинив її розумний, тихий, інтелігентний татко... Коли вона була ще маленькою, родина перебралася до Києва, де Ліна пішла до школи, а згодом — до літературної студії при журналі «Дніпро». Керував студією Андрій Малишко. Уже в 16 років Костенко опублікувала свої перші твори в періодиці.

Освіту Ліна здобувала в Київському педагогічному інституті, а потім - у Літературному інституті Москви. Одразу після Літінституту, у 1956 році вийшла збірка "Проміння землі", дебют, що затвердив Костенко як здатну й цікаву поетесу. Українці очікували, що Ліна працюватиме довго й плідно, але вона встигла видати ще тільки дві книги ("Вітрила" в 1958-му та "Мандрівки серця" в 1961-му)... А набір наступної збірки "Зоряний інтеграл" розсипали за наказом ідеологічної цензури.

На початку 60-х Ліна брала участь у діяльності Клубу творчої молоді, її постійно критикували за аполітичність. Навіть уже створений нею сценарій для фільму "Дорогою вітрів" було знято з виробництва через незгоду з позицією авторки. Остаточний наступ на шістдесятників за "формалістичні викрутаси зі словом", що нібито призводять до викривлення ідеологічного змісту, відбувся у 1963 році після виступу А. Скаби, секретаря ЦК КПУ з ідеології. Саме тоді "Зоряний інтеграл" зняли з друку, а "Княжу гору" - з верстання. Ліна Костенко замовчала на майже 15 років...

Увесь цей час її вірші могли друкуватися лише за кордоном: у Чехословаччині, Польщі... На батьківщині Ліна "ходила в списках", тобто вірші переписували від руки чи передруковували на машинці й передавали з рук в руки. Поки ширився самвидав, Костенко продовжувала творити в стіл. Саме в цей час заборони на власний голос і слово вона створила "Берестечко", "Марусю Чурай", "Над берегами вічної ріки", сценарій "Перевірте свої годинники". Вона не належала до дисидентських осередків, але завжди підтримувала тих, кого, як і її, переслідувала влада: писала листа на захист української інтелігенції у 1965, була присутня на судових процесах Чорновола й братів Горинів. Хоча після її відкритого листа на захист Володимира Чорновола її не те що не друкували - не згадували жодним словом, ніби Ліни Костенко не існувало в природі, вона не зневірилася і продовжувала вдосконалюватися як письменниця. Хтозна, може, саме поезія, можливість виплакатися на папері й підтримувала її в ті тяжкі роки?

Лише після відходу В. Маланчука, наступного після Скаби "ідеолога", що заніс її до чорних списків ще в 1973-му, Ліна змогла знову друкуватися. У 1977 році вийшла збірка "Над берегами вічної ріки", що ствердила: за роки Ліна Костенко не позбулася голосу, а лише загартувала, вигострила своє слово і тепер за правом посідає своє місце в літературі. Далі був історичний роман у віршах "Маруся Чурай", що прочекав свого часу аж шість років. За нього Костенко у 1987 отримала Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Новим етапом у творчому житті поетки став вихід першого прозового твору. "Записки українського самашедшого" просто підірвали українську свідомість у 2010 році. Тиражу у 800 тис. екземплярів було недостатньо, і Костенко знову почали передруковувати й передавати з рук в руки. Промотур 2011-го року відбувався з аншлагами, презентаційні зали в Рівному, Харкові та Києві було заповнено вщерть. Нажаль, через особисту образу пані Ліна перервала тур на Львові, й решта міст лишилися без зустрічі з улюбленою письменницею.

У 2011 році вийшла "Річка Геракліта", результат поетичних пошуків останніх років. А уже наступного 2012-го, ніби підсумок певного етапу в житті поетки, "А-ба-ба-га-ла-ма-гою" було видано "Триста поезій. Вибране". Наразі це останні книги Ліни Костенко, хоча недавно вона оприлюднила інформацію, що пише й далі. На часі - новий роман, цього разу про Чорнобиль.

***

Циферблат годинника на розі

хуртовини снігом замели…

Нам з тобою, видно, по дорозі,

бо ішли й нікуди не прийшли.

Знов ті самі вулиці незрячі

і замету хвиля снігова.

Нам з тобою легко так, неначе

вітер нам підказує слова.

– Підкажи найлагідніше слово,

я його слухняно повторю.

Розгуляйся буйно і раптово,

заглуши усе, що говорю! –

Не було ні зустрічі, ні туги.

Не було пориву і жалю.

Я спокійна.

Я щаслива з другим.

Я тебе нітрохи не люблю.

А якщо заплачу і руками

я торкну ясне твоє чоло, –

нас не бачать леви біля брами:

левам очі снігом замело.

***

Тут обелісків ціла рота.

Стрижі над кручею стрижуть.

Високі цвинтарні ворота

високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

а не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.

Хтось, може, щось колись забув.

Хтось, може, зорями сумними

у снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має яку звістку,

які несказані слова…

Тут на одному обеліску

є навіть пошта польова.

***

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

***

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось…

Не забувайте незабутнє,

воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди,

минає славне і гучне.

Шукайте посмішку Джоконди,

вона ніколи не мине.

Любіть травинку, і тваринку,

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона,

в невідворотності зникань,

як рафаелівська Мадонна

у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики

людей велика ряснота.

Нехай тендітні пальці етики

торкнуть вам серце і вуста.

Долучайтеся до Ліно-марафону: діліться улюбленими віршами пані Костенко в коментарях.

Чи читали ви "Записки українського самашедшого"? Як узагалі ставитеся до творчості й постаті Ліни Костенко? Рада буду поспілкуватися з вами!