Теми тижня останнім часом обираються спонтанно… Якщо раніше ми будували тижні навколо прем’єр, то тепер цей процес більше нагадує утворення поселень на нескінченних й напівпорожніх територіях, бо за сукупністю факторів прем’єр дуже мало, а тижневі відрізки часу продовжують існувати.

Відлік часу існує навіть у страшні часи, коли одні світи занепадають, а новонароджені світи постають з полум’я. Тисячу років європейської історії звично називають темними віками, тому що після розпаду й занепаду Римської імперії люди опинилися у плавильному котлі еволюції. Війни, міграції, хвороби, голод, кліматичні зміни, різкі класові відмінності – усе одночасно впливало на майбутнє Європи. Порожні землі чекали на своїх людей, а міста, вже створені у вдалих місцях, постійно змінювали правителів. 

Зараз захоплено дивлюся серіал «Вікінги». Хоча він похмурий та місцями страшнуватий, все одно чудово відволікає від буденності, заспокоює, пробуджує цікавість та наводить на роздуми. Вже дійшла до частини, де так звані варвари пішли у наступ на Париж. 

Париж тоді вміщався на невеличкому острові Сіте посеред Сени, але вже тоді мав кам’яні мури, цікаву архітектуру та розкішні оздоби соборів, а вікінги мали час, натхнення й потребу розколоти цей дорогоцінний горішок та витрусити звідти скарби. Звісно, що варварам не потрібні були культурні здобутки попередніх поколінь та творіння тогочасних мистців, які зберігалися у стінах міста, усі ті манускрипти, картини та статуї, а в золотих та срібних речах вони бачили тільки дорогоцінні метали, що прогодують їх родини взимку. 

Та чи були вікінги виключно темрявою, а «правильні» парижани світлом і цивілізацією? Коли дивишся через віки, то здається, що різні племена бачили закони світобудови з різних боків, як у буддійській притчі сліпці описували слона: доторкнешся до хоботу і слон буде змією, до ноги – колоною, до живота – стіною, вухо слона нагадає міцну тканину, а хвіст – то ж мотузка…  

Живучі у природі й згідно її безкомпромісних законів, вікінги бачили своїх богів повсюди та співіснували з ними багатьма способами. Але вони мали ремісників та мистців, які робили дива з металу й дереву, сплітали химерні орнаменти, якими захоплюються зараз у багатьох країнах. А лише погляньте на рунічне письмо! Руни не сходять з сучасної сцени багато років, хоча й існує ризик, що бездумним їх використанням можна випадково покликати когось з богів, і невідомо в якому настрої він відгукнеться. 

Та складні орнаменти залишилися нам на згадку не лише у зброї, каменях чи частинах дракарів (дерев’яних кораблях вікінгів). Несподівано вони зчитуються зі сторінок християнських книжок! Наприклад, рукописне Ліндісфарнське євангеліє, де до святого письма додані дивовижні кельтські ілюстрації. 

Завдяки збереженню попередніх здобутків та змішуванню різних культур Європа змогла створити щось неймовірне – величезне культурне поле, яким надихаються наступні покоління. Нікуди не зникає велич соборів, які будували голодні люди, що жили в крихітних хатинках. З нами залишаються кельтські орнаменти, які вирізьбив майстер, можливо, у перерві між набігами. І хоча це творилося у темні часи, коли життя людини нічого не коштувало, вони вкладалися з повною віддачою у збереження краси своєї уяви. Творчість зберегла історію людства і творчість тягне нас уперед, крізь наші нові часи, одночасно темні й обнадійливі. 

Написані кров’ю закони співіснування людини й природи, країн та народів нікуди не зникають, навіть якщо ними нехтують ті, хто тимчасово знаходиться вище за інших. Хвиля приносить і хвиля уносить. На вічному березі залишаються пам’ять, надія, віра. Залишається те, що робить нас людьми. Щоб наступні покоління мали твердий ґрунт, треба творити не лише історію, а й красу. 

Ось цим і продовжуємо займатися, друзі: зберігаємо нашу історію та творимо вічну срібну красу. Цікаво, що будуть думати історики майбутнього, коли вивчатимуть переплетіння мотивів різних світових культур в українських ювелірних прикрасах?  

О.М.