Чи ведете ви щоденник? І якщо так, то що саме любите в нього записувати - події дня, настрій, спостереження за зірками, скарги на свого кота, звіти про будівництво піраміди Хеопса?.. У щоденниках можна зустріти все перераховане вище, адже способів їх вести безліч.

Коли людство вперше вигадало жанр щоденника? Дивлячись що вважати "щоденником". Фіксувати події, що відбуваються з ними, люди почали відразу ж, щойно навчилися писати. Найдавнішим щоденником вважається "папірус Джарф" або "щоденник Мерера". Цей документ єгиптологи виявили зовсім недавно - у 2013 році. Мерер - це єгипетський чиновник 4-ї династії (приблизно 4500 років до н.е.). Він курирував будівництво найзнаменитішої пам'ятки Єгипту - піраміди Хеопса (Хуфу). У чотирьох папірусних сувоях він скрупульозно описує шлях до місця видобутку каміння для піраміди, маршрут транспортування, розповідає, хто за яку роботу був відповідальний... Дуже подібний, діловий і неймовірно цінний для єгиптологів звіт, проте про саму особистість Мерера з нього майже неможливо нічого дізнатися. Тож це, швидше, ділові записи, хоча вже впевнено нагадують щоденник.

Так виглядає щоденник 4500-річної давнини

У II столітті до н.е. подібні записи вів анонімний вавилонський астроном-астролог: у Британському музеї зберігається ціла серія глиняних табличок із записами про рух зірок і божественні знамення. Однак це теж нагадує скоріше щоденник спостережень, ніж щоденник у звичному нам сенсі слова.

У підписі ці таблички так і названі - diaries, "щоденники"

А коли ж люди почали писати про себе? І як вони взагалі до цього додумалися? Якщо говорити про Європу, то Європа не знала традиції щоденників до XVII століття. А що ж такого сталося у XVII столітті? Важко повірити, але дослідники вважають, що трапився... протестантизм. Протестантські ідеали порядку і дисципліни проявлялися не тільки в матеріальному світі: підтримувати в порядку слід було також розум і душу. У якомусь сенсі протестанти винайшли рефлексію і самоаналіз: вони закликали регулярно проводити "ревізію" своїх думок і почуттів. Про що я думаю? Що я відчуваю? Наскільки мої думки близькі до Бога, чи не шкодять вони оточуючим? Чи не лежать в основі моїх почуттів грішні спонукання?.. Багато освічених людей воліли відповідати на ці запитання в письмовій формі. Так із подібних рефлексивних нотаток і з'явилася традиція вести щоденники.

Офіційно найпершим автором щоденників (причому вельми великих) вважається британський пан на ім'я Семюел Піпс. Піпс жив у XVII столітті і був, як і більшість англійців, добропорядним протестантом, а також членом парламенту, секретарем Адміралтейства, а також бакалавром гуманітарних наук, музикантом-аматором, приятелем Ньютона і власником кота. Про все це ми знаємо з його щоденників, які він вів протягом 10 років. Вів би й довше, якби в нього не почалися проблеми із зором: писати він не міг, а диктувати текст із великою кількістю особистих подробиць нікому не хотів. І загалом, його можна зрозуміти: більша частина щоденника - аж ніяк не благочестива ревізія почуттів і думок.

Про що ж пише високопоставлений британський чиновник у XVII столітті? Про все на світі: про війни з Голландією, Велику лондонську пожежу, політичні чвари в парламенті. Про театр, нові п'єси, модних авторів - Піпс був великим шанувальником театру і добре знався на драматичному мистецтві. Про свої романи з актрисами - Піпс відверто зізнається у своїх численних любовних пригодах. Також автор хвалиться новим модним ґаджетом - механічним годинником із будильником, багато разів обіцяє відмовитися від вина і стільки ж разів зізнається, що не вийшло, та скаржиться на кота, який будить його посеред ночі. Щоденники Піпса напрочуд щирі, відверті та місцями вельми іронічні. Дивно, але, схоже, автор розраховував на те, що їх коли-небудь опублікують, оскільки створив для них каталог і розділив на кілька томів!

“…Вогонь палахкотів у цій вузькій вуличці з обох боків з безмежною люттю. Сер В. Баттен, не знаючи, як позбутися свого вина, викопав у саду яму і поклав пляшки туди; а я скористався нагодою і склав туди всі папери з моєї контори, яких не міг позбутися інакше. А ввечері ми з сером В. Пеном викопали ще одну яму і поставили туди наше вино, а я - свій пармезан, вино і деякі інші речі”.

Так містер Піпс зі своїм товаришем рятували свої речі під час Великої пожежі. Як бачите, Піпс подбав про найцінніше!

З часом традиція вести щоденники набирала дедалі більшої популярності. Та й грамотних людей ставало більше, відповідно, більше і щоденників. Остаточно щоденник перетворився на звичний нам жанр на початку XIX століття: це була епоха романтизму, бурхливих почуттів, неспокійних душ і неймовірного інтересу до внутрішнього світу людини. Автори епохи романтизму самі часто вели щоденники, а їхні герої брали з них приклад. Згодом щоденники дедалі частіше стали публікуватися і навіть виросли в окремий літературний жанр на межі мемуарів та есе - наприклад, щоденники Франца Кафки. Деякі щоденники взагалі на щоденники не схожі, скоріше, на суміш есеїстики, публіцистики, наукової статті з приправою особистих емоцій автора: такими є, наприклад, щоденники Юнга, де він аналізує і розвиває свою концепцію колективного несвідомого. Або Алістера Кроулі, який у щоденниках щедро ділиться містичними одкровеннями.

На фото: підвіс "Магія погляду 2"

З появою інтернету щоденники вийшли на якісно новий рівень. Автору більше не потрібно піклуватися про публікацію - можна просто виплеснути свої думки в блог, і читачі неодмінно знайдуться! Читачам же не потрібно насилу вишукувати особисті погляди і думки авторів - автори і так щедро з усіма ними діляться. Утім, виразно видно, що й онлайн-щоденники почали формуватися в особливий жанр зі своїми законами й умовностями. Цікаво, якими стануть щоденники майбутнього? І про що вони розповідатимуть?

А ви ведете щоденник? Що вважаєте за краще в нього записувати?

Женя Орінго