Поїздку замками Львівщини, в яких ми ще не бували, планували на кінець серпня, але Орінго підкинув цікаву ідею конкурсу, то ж вирішили не втрачати шанс і, як то кажуть, зробити сьогодні те, що планували на завтра)))

Інтерес до замків передався дітям у спадок від чоловіка.   Він, історик за однією з освіт, то ж завжди цікавився старовиною, особливо фортифікаціями та різними стародавніми будівлями. За два останні роки відвідали чимало далеких і ближніх цікавих місць. Особливо загорівся вивченням історії замків та їх сучасного стану старший син - Святослав (11 років) - зараз він не лише досліждує стародавні споруди, їх історію, а навіть збирає гроші на реставрацію одного із замків Рівненщини - Корецького (поки що у домашню скарбничку, але разом із тим веде перемовини із нашими друзями і знайомими, агітуючи їх долучатися до цієї важливої справи)))). Коли постало питання, про кого зі славетних земляків підготувати розповідь на обласний конкурс юних екскурсоводів - відповідь була однозначна - про Героя України Бориса Возницького, справою життя якого був саме порятунок замків. Сидіння за компютером у нашого старшенького в основному зосереджується у пошуку нової інформації про оборонні споруди, моніторинг їх стану та складання машрутів мрії - тими замками і палацами, де він ще не був. Менший - Денис (8 років) - цілком розділяє захоплення брата, правда, у нього є ще одне хобі - садівництво-городництво)))

Тож ми вирішили, що мандрівка незвіданими історичними місцями буде найкращим подарунком і проведенням часу усією сім’єю. Вже звечора почали зондувати і готувати гунт - поговорили про замки, про мрії і бажання, але на ранок нібито готували звичайну поїздку до бабусі. Вже в машині запитали в хлопців, яка їх найзаповітніша мрія - відповідь була саме та, на яку чекали: "От би зараз поїхати у якийсь замок!" І тут татове: "То поїхали!" Діти все допитувалися, куди ж їдемо, а ми розповідали історію нашого першого пункту мандрівки - Золочівського замку. До речі, у мене цей замок викликає особливі і, на жаль, сумні асоціації - рівно 75 років тому у ньому НКВС закатувало рідного брата мого прадідуся - Данила Куриловича тільки за те, що він, колишній офіцер УГА, освічений і патріотично налаштований 48-річний чоловік відмовився як керівник освітньої ланки Золочівського району доносити на своїх колег про їх антибільшовицькі настрої. Тож розповіли дітям і про це, адже історію треба знати, тим більше, коли це історія твого роду.

І так непомітно, під розповіді і пісні "ОЕ" та "Пікардійської терції" приїхали. А там - краса і захоплення. Замок займає дуже велику і доглянуту територію. Окрім власне замкових палат є ще й Китайський палац - один із трьох у Європі 

Саме в цьому замку знаходиться експозиція Львівської національної галереї мистецтв, зокрема одне із полотен італійського художника Мартіно Альтомонте "Битва під Парканами" (полотно, олія 8 м 90 см х 7 м 15 см - уявіть, які це розміри!!!). Її замовив один із найвидатніших польських королів Ян ІІІ Собезький, що, до речі, народився неподалік - в Олеському замку. 

Король часто бував і в Золочеві, тож у замку є його покої та покої королеви, скарбнича кімната (вона знахотиться прямісінько під спальнею короля), і що дивно на ті часи - майже цивілізований туалет (це тоді, коли європейські вельможі ще довгий час користувалися нічними вазами і про таке чудо цивілізації навіть не мріяли!!!).

Зрозуміло, що у спальні королеви я зі своїми скарбами)))

Найбільша тронна зала вражає своїми розмірами і багатством. Саме тут проходили прийоми і бали.

У замку зібрано дуже багато артефактів, і хай далеко не всі вони з тих давніх королівських часів, але кожен захоплює своєю історією. Та, на жаль, і так не втиснуся у 10 фотографій, а попереду ще дуже багато цікавого, то ж запрошую всіх відвідати Золочів - не пожалкуєте!!!

На території замку є камінь бажань (про що ми з чоловіком вичитали в неті), тож після оглядин території, Китайського палацу (фото в ньому заборонене), валів із гарматами, підземелля, скульптурних ансамблів і ще багато-багато чого цікавого, дружно попрямували до чарівного каменя. А там хлопців чекав ще один великий сюрприз - чарівне послання, в якому було написано, що ми наразі не їдемо до бабусі, а прямуємо у ще один замок - Поморяни! .На фото менший все ніяк не второпає, чому цей папірець знаходиться у дірочці, куди треба вставити палець і загадати бажання))) 

Але вже за секунду обійми були такі міцні, що й сфотографувати нічого не вдалося.

У Поморянах теж знаходиться замок, але це руїни, які Борис Возницький не встиг вирвати з нещадних лап часу - саме дорогою до Поморян старенький вчений потрапив у ДТП і загинув(((

Замок, вірніше, те, що від нього залишилося, справило на Святослава сумне враження, бо ж видно, як занепадає і нищиться важлива історична пам’ятка. Але такі реалії, і ми перед ними безсилі(((( У селі неподалік від замку є ще дві давні споруди, які теж уже стоять на грані небуття...

Поверталися трохи засмучені, тож ховати записку про наступний пункт подорожі на території самого замку не стали, бо  небезпечно - загадали загадку про Свірж - що вже чекав на нас! Настрій хлопців помітно покращився. Печиво і чай теж допомогли в цьому.

І ось нарешті ми добралися до наступної величної споруди - побачене вразило вже здалеку, навіть погода вирішила виправитися)))

Краса і велич кликали до себе, то ж тут ми пробули найдовше - все не могли розпрощатися із гостинним Свіржським замком! Ось такий красивий і затишний внутрішній дворик.

Є ще один - зимовий двір, потрапити до якого можна і через окремий вхід, і з внутрішнього двору.

Але й довколишні  краєвиди зачаровують. Тут і гігантські дерева, й озеро, і кажани з равликами!!!

По ходу розпочалися й розкопки та дослідження місцевості юними археологами)))

Ну і тут же було знайдено  записку-карту із наступним пунктом призначення - замком у Старому Селі - радість словами не описати!!! Так, втомлені, але щасливі ми добралися до ще одних величний руїн. Замок у Старому Селі теж потрохи руйнується, але тут немає аури отої безнадії, яка панує в Поморянах.

В Старому селі археологи, окрім наукових досліджень, подбали і про хліб насущний))

Ну і про головне не забули - карту маршруту теж шукали. Її довелося коригувати по ходу, бо у заплановану Жовкву ми катастрофічно не встигали, та й юні дослідники притомилися. Правда, по тому, як вони на місці проводили наукову експертизу своїх знахідок, так зразу і не скажеш)))

Тож, прочитавши адресу наступного - вже кінцевого пункту мандрівки, кинулися до телефонів - повідомляти бабусю: "Їдемо до вас - чекайте!" У той час бабуся теж була при виконанні одного дуже важливого таємного завдання - вона у пісочниці мала заховати ще одну записку, ну і звичайно ж цукерки! Але, як і всі бабусі, настільки старанно підійшла до його виконання й закопала скарб так глибоко, що увечері ми його не знайшли, тож перенесли пошуки на ранок, бо сутеніло )))) Сміху, звичайно, було багато)))

Наступного дня - там-тарарам - скарб є! Ура - ще одна поїздка, але вже у серпні - замками Закарпаття! 

Надіюся, вам із нами не було нудно))))