Франція відома ювелірними династіями, історія заснування та розвитку яких навряд поміститься в один-два томи. Полички їхніх архівів зайняті чисельними ескізниками, господарчими книгами, видатковими накладними та фотографіями, що запам’ятали найважливіші події життя ювелірних гігантів.
З цих клаптиків паперу складаються дивовижні історії про дивовижних людей — адже деяким з них довелось жити та творити в часи, коли звичайна посмішка була на вагу золота.
Сьогодні пропоную торкнутися історії бренду Cartier у темні часи Другої світової війни. Цей період став випробувальним для багатьох видатних ювелірів окупованої Франції. Chanel й досі воліє не згадувати, чим поступилася легендарна Коко задля того, щоб продовжувати працювати і не мати утисків з боку німецького уряду. Родина Ван Кліфів та Арпельсів ризикувала життям, бо мала єврейське коріння, тож була вимушена емігрувати. Жак Картьє, онук засновника Ювелірного дому Луї-Франсуа Картьє, на той час керував в Лондоні штаб-квартирою Cartier, так, само як його брати Луї та П’єр у Парижі та Нью-Йорку.
Поки Париж перебував під окупацією, намагаючись розпочати життя наново, Нью-Йорк отримував надприбутки на тлі економічного підйому, саме в Лондоні відбувались події, що маленькими кроками наближали світ до перемоги над фашистами. Небагато розкішних ювелірних кампаній, чий воєнний досвід був настільки надзвичайним.
Елегантна штаб-квартира Cartier на Нью-Бонд-стріт 175-177 — це п’ятиповерхова вікторіанська будівля з дерев’яними панелями, вишуканим карнизом та величезною майстернею, що отримала назву English Art Works. Жак Картьє заснував English Art Works у 1921 році, щоб надіслати чітке повідомлення англійській аристократії. Він пропонував купити прикрасу Cartier, при цьому бути впевненим, що вона зроблена в Англії. Рахуючи, що на той час англійці ревно відстоювали свої патріотичні погляди після Першої світової, такий підхід дав очікувані плоди. До 1925 року English Art Works була однією з найбільших майстерень, що спеціалізувалися на платинових ювелірних виробах у всьому світі. Тут виготовлялись розкішні діадеми та величезні намиста для найвпливовіших замовників.
Жак дуже прискіпливо наймав робітників, віддаючи безперечну перевагу англійцям. Шість років початківці витрачали на навчання та отримання досвіду, щоб перейти до більш тонких та важливих ювелірних технік й процесів. Попри чисельний штат, мсьє Жак уважно ставився до кожного. Так в архівах збережено задокументований випадок, коли майстер отримав 48-годинну відпустку перед роботою над намистом махараджі. Жак Картьє мав бути впевненим, що майстер стає до роботи, коли його руки мають виважені та спокійні рухи.
Друга світова війна торкнулась всіх англійців без виключення, над перемогою працювали всі й відомий ювелірний бренд не став виключенням. Керував справами офісу на той час директор з продажів, Етьєн Белленжер. Спочатку він намагався отримати бронь на своїх працівників, але це не вдалося. Молодих призвали на фронт, залишилися лише чоловіки, старші від 46 років. Як виявилося, ювеліри були вкрай потрібні державі для ремонту та виготовлення високоточних військових приладів та зброї: якщо колись на столах майстерні збирали вишукані годинники, то тепер там лагодили компаси, датчики, запали. Не менше половини всього робочого дня чоловіки-ювеліри виконували держзамовлення для фронту. А місця тих, хто пішов воювати, зайняли жінки.
Серед англійських солдатів можна було зустріти дизайнера Руперта Еммерсона, що після війни створив знаменитий годинник Cartier Crash, Фредеріка Мью, який створив брошку Williamson для Королеви.
Ювелірний напрямок роботи значно зменшився. Дефіцит металів та податок у 125% ускладнювали виробництво прикрас. На державному рівні ввели обмеження щодо кількості золота в прикрасах, зменшивши її з розкішних 22 каратів до вельми скромних 9. Ювеліри використовували різноманітні техніки, щоб надати прикрасам ваги та вишуканого вигляду, а клієнти приходили на поміч із дорогоцінними каменями, поставляючи камінчики із власних колекцій.
Та головні події воєнного часу відбувались навіть не в стінах майстерні лондонського офісу Cartier, а на іншому поверсі – в виставковій залі. Тут розташувався робочий стіл французького генерала Шарля де Голля, що був вимушений полишити Францію після відступу від Дюнкерку. Він прямує у Лондон та знаходить підтримку у Етьєна Белленжера. Генералу надали Rolls-Royce для пересування й робоче місце у виставковій залі на Нью-Бонд-стріт. Зрештою, Нью-Бонд-стріт стала одним із центрів вербування у Вільні французькі сили, куди французи-емігранти приїжджали з усієї країни, щоб записатися до руху.
В 1940-у році Белленжер написав П’єру Картьє листа про присутність де Голля в офісах компанії: «Я думав, що це найменше, що я міг зробити для нього та для Англії, — надати йому всю можливу підтримку та всю допомогу, яку можу», — сказав він. — Я вважав, що важливо зробити щось після розпаду Франції, щоб показати нашим англійським друзям, що серед французів все ще були ті, хто прагнув підтримати Англію якомога більше, оскільки це справді чудово, як усі англійці поводяться та виявляють всіляку симпатію до нас».
Згодом в стінах майстерні було виготовлено Хрест Лотарингії в пам'ять про першу втрату Вільних французьких сил. Ця відзнака настільки сподобалася де Голлю, що він прийняв її як емблему всього руху Опору, і наказав своїм солдатам носити її на уніформі. Після війни Белленжер та його дружина були нагороджені де Голлем за службу у важку для Франції годину.
Майстерня Cartier English Art Works назавжди залишиться пам’ятником майстерності тих, хто працював у ній. Це уособлення незламної сили краси і доказ того, що навіть у найтемніші часи існують джерела світла.
Наталія Орінго
