Здатність японців бачити красу усюди несподівано проявляється у найдрібніших деталях. Здавалось би, ну що може трапитись під час звичайної прогулянки лісом? Але в Японії такий променад подарує не тільки чудовий настрій, а й купу цікавих знахідок. Деякі з них на думку японців настільки чарівні, що гідні прикрасити дім і сад.

Ні, це не букетики кленового листя чи дюжини каштанів. Інколи, щоб донести лісову здобич, потрібна неабияка міць в руках, бо японців передусім цікавлять… камені.

І не тільки їх, бо історично ця традиція пішла з Китаю, а японці трохи змінили її з огляду на свої естетичні вподобання та геологічні особливості регіону.

Отже, камінь вченого або камінь для споглядання стали об’єктом для колекціонування за часів пізньої династії Тан (618-907 рр.). А починаючи з правління династії Сун (960-1279 рр.) ці камені починають впливати на китайську культуру: художники зображають їх на полотнах, поети згадують у творах. Це був відносно стабільний час, впродовж якого відбувся розквіт придворного життя, сповненого музики, поезії та мистецтва.

Що ж приваблювало мистців у звичайному камінні, що вони навіть дали йому назву — гунші (Gongshi)? Передусім цінувались складні, абстрактні форми з пустотами та фантазійними силуетами, притаманні взірцям вапняку.

А що більше вразило японських правителів у кам’яних подарунках, надісланих китайськими імператорами, — незвична форма чи сама філософія заглибленого споглядання — зараз вже складно сказати. Та фантазійних брилів вапняку в Японії не знайти, тож тут ця культурна традиція набула більш стриманих обрисів. Камінчики для суісекі — японського аналога гунші — як правило, простіші та більш пологі. Але, як і в країні походження, в Японії їх умовно поділяють на  камені ландшафту, камені-фігури, камені з візерунками та просто гарні камені й камені абстрактної форми. Ознаки, що відрізняють камінчики один від одного піддаються прискіпливій оцінці фахівців.

Тут мають значення і тонкість кольору, і форма, і рельєф поверхні.  При одному поєднанні можна побачити в суісекі гору, інше сполучення елементів намалює в уяві водоспад чи сільський пейзаж. Тільки уявіть, що деякі візерунки на поверхні японці порівнюють з дощем або снігом, зоряним небом. Проте чи ненайбільше цінується мовчазний різновид суісекі —чушо-йосекі. Це камені, які не мають ані виразного кольору, ані певної форми, тому спонукають глядача до більш уважного і медитативного контакту.

В жодному разі не можна допомагати природі та намагатись удосконалити камінчик, додавши йому якихось рис. Кожна ямочка, кожний горбочок мають нести в собі сліди втручання природних явищ та стихій, а не людини. Долучитись можна лише до різання основи, щоб надати каменю стійкості або розмістити на спеціальній підставці.

Основа для каменю вченого може бути вирізана з дерева і бути продовженням кам’яного силуету. Також камінчики суісекі поміщають у тацю з кераміки чи бронзи, наповнені водою або піском. У традиційному японському інтер’єрі суісекі та інші особливі предмети мистецтва виставляють у спеціально створеній  заглибленій ніші і милуються цим острівцем гармонії.

Вкотре захоплююсь вмінням японців відмежуватись від дріб’язкового, минущого, здатністю знаходити чарівне у непоказному й звичайному, мистецтвом вести діалог з собою та Всесвітом.

Наталія Орінго