Зустрічали думку, що комікси - це несерйозно? Виключно для дітей та ескапістів? Чи, може, і самі так думаєте? Зараз спробуємо вас переконати!
Не секрет, звідки походить упередження проти коміксів. Комікси асоціювалися з історіями про Супермена, Бетмена та інших супергероїв, і тільки з ними. Вони справді досить ескапістські, але, на щастя, ними жанр не обмежується. Мальована історія - чудова можливість донести до читача свої думки з максимальною виразністю, і багато авторів нею майстерно користуються.
Нечесно було б не згадати про те, що нові комікси про супергероїв, починаючи з 1990-х рр., неабияк ускладнилися і втратили ескапістський дух. Згадаємо тих самих "Вартових", складний, багатошаровий і зовсім не розважальний твір, у якого від супергероїки залишився один сеттинг (там навіть супергероїв толком немає!). А вже коли комікси зустрілися з фентезі, і з'явилися такі речі, як "Пісочна людина" Ніла Геймана... Після цього назвати комікси "дитячим" і "несерйозним" жанром вже ніяк не можна. А існують ще й авторські комікси!..
Погортаємо деякі з них - красиві, захопливі, складні і явно не дитячі?
І почнем з важкої артилерії "Маус" Арта Шпігельмана. Арт Шпігельман - відомий американський художник єврейського походження. "Маус" - мальована історія його батька, який пережив Голокост. Ця історія складається з двох часових пластів і щонайменше з двох смислових шарів. Перший - життя Шпігельмана-старшого під час Другої світової війни, виживання в концтаборі та питання збереження життя й особистості в жахливих умовах; другий - бесіди Арта Шпігельмана з батьком за тридцять років після війни та питання осмислення й "перетравлення" хворобливої історії (а заразом і взаємодія поколінь - батька, що постраждав від війни, та сина, який не бачив війни).
Характерна і незвичайна особливість роману - те, що всі дійові особи в ньому зображені у вигляді тварин: євреї - миші, німці - кішки і так далі. Це незвичайне рішення допомагає досягнути, за словами одного з критиків, "парадоксального реалізму". Ще одне незвичайне (і часом лякаюче) рішення автора - те, що періодично, особливо в епізодах розмов із батьком, Шпігельман стирає межу між оповіданням і реальністю. У романі неодноразово згадуються деталі його ж створення, автор зсередини історії посилається на неї ж. Це навіть "зламом четвертої стіни" не назвати, скоріше, безцеремонним затягуванням читача всередину історії. Утім, можливо, тільки так і слід її розповідати?
(Арт Шпігельман про свою роботу)
(історія розповідає про саму себе)
Продовжимо не менш важкою темою: Давид Б., французький художник і його найвідоміша книга "Священна хвороба". Це історія юного Давида і його старшого брата, у якого в підлітковому віці виявили епілепсію. Уся книжка пронизана темою боротьби всієї родини з хворобою хлопчика (а потім і юнака, і дорослого чоловіка), поступового руйнування його особистості, парадоксального психічного зростання Давида на цьому тлі... Цю історію складно описати простими словами. Хвороба пускає коріння в усій сім'ї, спотворює все, чого торкається; в унісон із хворобою відбуваються події в зовнішньому світі - від Алжирської війни до польоту людини на Місяць. Уся книжка, від сюжету до малювання, приголомшливо хвороблива, дивна і приваблива.
Третій приклад - "Персеполіс" іранської художниці Маржан Сатрапі. Прекрасна автобіографічна історія, в якій авторка розповідає про життя своє і країни, починаючи з ісламської революції 1979 р. У цій історії є речі страшні, казкові, героїчні та смішні; є розповіді про революцію, еміграцію, депресію, улюблену справу і здобуття свободи. А який прекрасний у "Персеполіса" стиль малювання - так і проситься на екран! Власне, 2007 року комікс і був екранізований за участю самої Маржан.
(Найвідоміший кадр із мультфільму "Персеполіс")
Четвертий - зовсім невелика, лаконічна книжка Тома Голда "Голіаф". Це історія про Давида і Голіафа очима останнього. І, ні, Голіаф тут зовсім не страшний велетень, і взагалі не лиходій, а звичайний філістимський солдат. Він флегматичний, задумливий, неабияк втомився від служби, в дозорі вважає за краще спостерігати за рухом сонця, а не підступами противника. Проста історія, лаконічна малювання і своєрідний "каракульний" стиль позбавляють біблійну історію всякого пафосу.
І завершимо тим, що точно не можна давати дітям. Саймон Хансельманн, австралійський художник, уже багато років малює комікси про Мегг, Могга і Сову. Мегг - депресивна відьма із зеленим обличчям, Могг - кіт, що розмовляє, з уїдливим і кепським характером, Сова - невдаха по життю. Вони живуть в одній квартирі, п'ють, прокрастинують, страждають на екзистенціальні проблеми, зрідка заробляють гроші та вплутуються в різні дивні історії. До них регулярно приєднується перевертень Джонс, тусовщик, пияк і невдаха навіть на тлі цих трьох разом узятих. Ідеально точний комікс про депресію, саморуйнування, шкідливі звички та інші особливості дорослого життя. При цьому він на рідкість смішний і оптимістичний. Будьте обережні: комікс сповнений дивацтв, нецензурної лайки, зображень пияцтва, а всі персонажі без винятку поводяться казна-як. Якщо вас це бентежить - навіть не відкривайте книжку. Якщо ж ні - ви отримаєте справжнє задоволення!
(Кіт Могг. Ви напевно зустрічали цю картинку в якості мема. Тепер ви знаєте, звідки вона!)
Отож, якщо з класичною літературою не склалося, завжди можна спробувати поринути в світ коміксів. З іншого боку - хтозна, чи будуть вони легшими
Женя Орінго
Anastasiya
Чт, 12/01/2023 - 16:34
Anastasiya
Чт, 12/01/2023 - 16:37
Cleona
Чт, 12/01/2023 - 17:00