Підвіс: «Розквітай, моє серце! Розквітай, Україно! »



                                                                                                «Земля усміхається квітами» (Ральф Уолдо Емерсон)

                 Безперечно одним із символів України є чудовий розпис родом з маленького села Петриківка, який поєднує безліч різних квіткових форм та заворожує неймовірно яскравою та гармонійною кольоровою гаммою. Ідеальний баланс краси та стилю, ідеальне відображення нашої прекрасної квітучої країни та її безкінечно талановитих та працьовитих людей, петриківський розпис у 2013 році внесений до реєстру ЮНЕСКО як надбання світової нематеріальної спадщини людства та чи достатньо знають про нього самі українці?



               Мабуть більшість знайомилася з цим народним мистецтвом на творчих ярмарках або у сувенірних магазинах, захоплювалися яскравими барвами та тонкими лініями, проте не уявляли наскільки глибокий зміст закладено у кожній пелюсточці, ягідці та травиночці.

               Тож спочатку трохи погортаємо сторінки історії.

Петриківський розпис зародився приблизно в 18 сторріччі, як настінний розпис, розписували побілені глиняні стіни, призьбу, двері та вікна, інтер’єр хати, де головне місце займала піч. Тому традиційним фоном для петриківського розпису є саме білий, а не чорний. Здебільшого такою роботою займалися дівчата та жінки, рідше – чоловіки. Розпис виконували, використовуючи природні матеріали: крейду, сажу, кольорові глини, яєчний жовток, фарби добували з рослин і навіть комах. Згодом найбільш відомі майстрині почали створювати паперові малюнки з квітковими орнаментами, «мальовки», які вони продавали на великих ярмарках. Таким чином, все більше людей зацікавлювалися цим мистецтвом, воно набирало поширення.

Однією з перших майстринь, роботи якої прославили село далеко за його межами є Тетяна Пата, роботи якої зачарували художницю Євгенію Евенбах, що у 1913 році приїхала до села з етнографічною експедицією, та  зацікавившись творчістю Тетяни Пати, копіювала її малюнки, запрошувала переїхати до столиці. Проте мисткиня відмовилась залишити рідне село і продовжила плідно працювати. Вже в той час Пата шукала власний стиль: поруч із поєднанням рожевого з ясно-зеленим брала синю й жовту фарби; на зміну окремому мотиву заповнювала квітами велику площу; замість подрібнено-рясного орнаменту, створювала вінки, смуги, килими. Саме Пата вводить такі принципово нові якості розпису, як асиметричність, дезорнаментальність малюнку.З ранніх робіт Пати беруть початок такі провідні декоративні елементи і мотиви, як «цибулинка», «кучерявка», «виноград», «калина», «птах на калині». Тетяна Пата також вміло застосувала тональну гаму двох-трьох кольорів. Подальшому успіху Тетяни Пати сприяла зустріч з істориком і етнографом Д. І. Яворницьким, що перший сприяв громадському визнанню її творів як справжніх цінностей народного мистецтва. У 1925 році Пата отримала замовлення від Дніпропетровського історичного музею, очолюваного тоді Яворницьким, на виготовлення килиму та двох ескізів розпису коминів. Писала Пата переважно квіткові букети, які, однак, ніколи не повторювали ні попередніх композиційних схем, ні орнаментальних мотивів.

У той же період у селі працювали Ярина та Ірина Пилипенко, Надія Білокінь,  Ганна Ісаєва. Саме ці майстрині заклали основи петриківського розпису. У кожної з них індивідуальний творчий стиль, своє бачення стилізації навколишньої природи. У 1936 році році завдяки старанням місцевого вчителя у Петриківці відкрилася школа декоративного малювання, головним викладачем на довгі роки стала Тетяна Пата. 

У 1958 році за ініціативи майстра Федора Панка  було створено спочатку цех, а через три роки фабрику художніх виробів «Дружба», що проіснувала до початку 2000-х років. У 1991 році за ініціативою майстра Андрія Пікуша було створено підприємство, що стало називатися Центр народного мистецтва «Петриківка». Вже 30 років там зберігаються старі традиції розпису, що є основою для нових відкриттів у створенні квіткових композицій і орнаментів, адже кожен майстер має унікальний стиль, шукає власний шлях, спираючись на здобутки попередніх майстрів. Про кожного з визнаних майстрів петриківського розпису можно розповідати окремо надихаючись їхніми роботами, закохуючись у довершеність ліній та витонченість мазків,але я лише перелічу тих, ким особисто захоплена: Василь Соколенко, Марфа Тимченко, Федір Панко,  Андрій Пікуш, Ганна Самарська.

 На даний час, петриківський розпис впевнено завойовує світ, яскраво ілюструючи, що наша рідна Україна є невимовно прекрасною та квітучою.

Кожна людина, яка проникалася духом петриківського розпису закохувалася в нього раз і на завжди. Вивчати, поширювати, розповідати, навчати та закохувати в це квітуче мистецтво прагне кожен з майстрів та любителів.

Можливо одину з таємниць магії петриківки розкрив у своєму рукописі Федір Савич Панко: «…с.Петриківка кріпацтва не знало, це було вільне козацьке село: люди були вільні, петриківську жінку ніхто не гнав батогами на панщину, вона була вільною господинею. Тому ці жінки були берегинями всього прекрасного і святого. Кожна жінка намагалася зробити у своїй світлиці краще, ніж у сусідки. А коли в якоїсь сусідки вийшло хороше, то про неї говорили: «У неї в хаті, як у храмі». Ось ці слова підкреслюють, звідки черпалась культура для домашньої оселі. А з історії мистецтв відомо, що в той час козацькі церкви були розписані в стилі українського бароко. Отож жінки бачили прекрасні розписи в храмі, кожна хотіла зробити так у себе вдома. Але ж ці жінки не були художниками-професіоналами. Кожна малювала, як уміла. Жінки-селяни дуже пов’язані з сільським господарством, кожного дня перед їхніми очима наяву була пишна природа степів, луків, городів. Це теж благодатно впливало на їхнє творіння. Тому все те бачене у церкві і на природі хотілось відобразити у своїй світлиці. Жінки брали фарбу, добавляли в неї молоко або яєчко, стригли кішечку, робили пензлик і малювали, як уміли, по білій стіні. Настінне малювання в Петриківці стало традиційним. Ці традиції увійшли в побут до такої міри, що до жінок, у яких у хатах не було розписів, їхні сусідки не віталися. А в той час, коли сусідка не привітається, вважалося великою ганьбою на неповагою. Це є підтвердженням того, що в Петриківці традиції жили і вони вимагали від кожної жінки дотримуватись їх. Тому кожна мама навчала своїх дітей того, що сама вміла, а якщо в дочки виходило краще, як у мами, то таку дівчинку називали чепурушкою…»

Петриківський розпис має цікаву символіку елементів, у якій відображається фольклор і поетичне бачення світу. Наприклад, калина – символ дівочої краси, щастя, долі; квітка – досконалість, краса природи; птах – зародженість життя, родючість, достаток; барвінок – молодість і здоров’я; троянда – кохання; голуб – мир і спокій, і багато інших, що мають своє особливе значення.

Моє захоплення петриківським розписом розпочалося понад 20 років тому і ця любов стає лише сильнішою. А за останній рік вона лише засяяла новими барвами, подарувала натхнення та крила, допомогла повернути радість та мрії, а також подарувала нових друзів, здійснення давньої мрії та неймовірно цікавий життєвий досвід і все це у такий неймовірно складний рік, чи це не диво?)



Тому, темою мого ескіза для «Срібної мрії 2023» є саме петриківська квітка.

«Квітка – це не просто стилізація. Це величезний символ, символ краси, вершина прекрасного в природі. І це так є в усіх народів. І квітка, а не людина, є головною постаттю петриківського розпису. У цьому глибинна філософія нашої культури: людина є часткою природи, як і пташка, як і квітка. Ті, хто навчаться читати ті письмена, які закладені в петриківському розписі, зможуть вилікуватись від усіх комплексів і недугів сучасного суєтного світу». (Андрій Пікуш, майстер петриківського розпису).




Технічні характеристики:

Основою підвіса є кабошон природний діаметром 25 мм..

Квітковий орнамент виконаний зі срібла за принципом витинанки, але за можливості зберегти саме плавність та обєм, які притаманні саме розпису (якщо це залежить якось від малюнка, готова намалювати безліч варіантів необхідної деталізації)))) та закріплений за принципом, який використаний у підвісі «Сновидець», по периметру прикраси з боку за можливості доріжка з каменів діамантової огранки, як наприклад у комплекті «Версаль». Серединка квітки також оздоблена камінцем діамантової органки круглої форми.

Кріплення підвісу приховане за двома закоханими пташками, що розміщені зверху квітки над колом з оправою каменя.
Знизу невеличкі декоративні елементи та основний елемент розпису «зернятко» - груша 4х6 мм діамантової огранки.

Чому саме така композиція? Бо вона мені нагадує ще один сакральний елемент для кожного українця– «Дерево життя». А наявність кабошону та каменів діамантової органки додасть  кольорів, бо яка ж петриківка без барв?!) А уявляєте скільки неймовірних кольорових поєднань можна вигадати.

Взагалі було намальовано два ескізи, перший варіант мав кріплення каменю за принципом підвісу «Кола на воді»,



але всеж зупинилася на другому варіанті, сподіваюся і Вам він сподобається).




Також довго не могла обрати назву,хотілося вкласти в неї той сенс, що відчуваю, бо зараз ми усі проходимо такі важкі випробування, що немов би народжуємося заново, знову вчимося любити, вірити, мріяти..але глибоко впевнена, що саме зараз ми можемо стати кращими, чистішими та відкритішими до справжніх цінностей, бо саме такі люди повинні допомогти розквітати нашій країні, саме ми.

Тож, розквітай  моє серце, розквітай Україно! Ескіз для голосування